Виходиш з потяга, знімаєш всі куртки, фліски, шапки, рукавиці, шалики. Починаєш підйом – спина мокра, захеканий, як віл на оранці, шия розпашіла, щоки теж, дихати важко. Преш догори, п’єш воду. Жартуємо “Гарячий чай з термоса хтось буде?”. Хлопці жаліють, що викурили по три цигарки зранку, хекають, хриплять, соплять.
Набираєш 300 м висоти й починається прохолодний вітерець, хоч сонце шпарить зі всією весняною потугою.
Заходиш в ліс, місиш багнюку на розбитих дорогах.
Ось і полонина. Стара сироварня, діряві цегляні стіни й, нарешті, сніг. Пора вдягати куртки та бахіли.
Далі підйом снігом, метеостанція на Плаю, провалюєшся де-не-де, а десь сніг зледенілий. Десь ідеш по рихлому чорничнику. Жменя замороженої брусниці додає сили, може вона тут чарівна? 
Нагадує смаком морозиво із ягід, пити хочеться і природного солоду ягоди достатньо. Тепла вода – як життєдайний напій зараз. Не хочеться ніякої кави, ні чаю. Просто два ковтки води.
Сонце сліпить очі, ось Великий Верх – нам туди. Могутній білосніжний хребет, на який намагається заповзти ліс, але розсипається поодинокими ялинами. Вічний вітер скручує їх, як хоче. Тільки чорниці й травам тут добре – тут їх дім, суворий, прекрасний. А ми тут гості тимчасові.
Найхолодніші дві години
Попри ласкаве сонечко, на висоті 1300 м все ще лютує зима. Боржава відома своїми вітрами, парапланеристами та (тьху-тьху, не дай боже) вітряками.
Ніщо не передвіщає дубаку, і думку гріє хатинка під Високим Верхом, де ми плануємо заночувати. Де хатинка, там і пічка, і вітер не дме. Ще на хребті зустрічаємо трьох туристів, які йдуть в протилежну сторону на 5-ій передачі. Перекинулися, як годиться, взаємними вітаннями, розповіли про плани стосовно ночівлі. “Часу у вас мало”, невтішно промовив турист і попензлював у протилежний бік. “У вас теж”, подумали ми і весело почовгали вперед.
Прямуємо траверсом, попереду видніється засипана снігом хатинка, ще близько 40 хвилин пиляти. Роздивляємося її в бінокль, і, о горе, вона геть зруйнована, дах частково згорів. Певне вандали знищили. До заходу сонця 1,5 годин, рішення приймаємо гуртом без вагань – ночувати будемо в наметах.
Тепер думаємо, де знайти горизонтальну поверхню для наметів, чорничний схил досить крутий, та й навіть біля хатинки немає рівного місця. Що ж – табір розбивати будемо на дорозі, по якій ішли траверсом. Вона щедро засипана снігом, пилкою випилюємо міцні блоки спресованого снігу під розмір наметів. Робота іде повільно, пилка одна. Почали за пів години до заходу сонця, температура падає, руки починають мерзнути. З блоків складаємо захисну стіну та притискаємо юпку намету. Кілки вбити нема у що, благо, що є палки. Завершуємо вже в темряві, поступово всі вже одягли теплі речі – гори не жартують. Для того, що поставити намет доводиться знімати рукавиці – на вітрі руки за три секунди починають мерзнути. В кого мокре взуття – вже у спальниках всередині, решта мудрують вечерю. Топимо сніг, варимо гречку та гріємо окріп в термоси – по термосу в наметі. На вечерю її королівська величність – гречка з квасолею та м’ясом. Казанок без підігріву вистигає за лічені хвилини, розкидати доводиться “з жару”. Їмо дуже швидко, бо вже за 5 хвилин страва холодна, жувати немає часу. Зате яка смачна, ця гаряча їжа!
Потім довго мостимося, по черзі розпаковуючи наплічники та розстеляючи спальники. Вовтузимося, крутимося, влягаємося, перегукуємося між наметами, регочемо. Вставати рано, тож на балачки немає часу, та й сили теж. Сон разом із новоприбулим вітром огортає наше поселення. Вночі часто будять сильні пориви вітру, стінки наметів лопотять над головою. Та головне носа зі спальника не висовувати, і ти одразу тонеш знову у солодкому сні. Сниться жевріючий захід сонця, мелодійна пісня дрозда і ведмеді.
Буде щастя!
Ходіть в гори – і буде вам щастя! Доки можу на своїх двох ходити, бігати, гребти, тягати той наплічник, як мураха – я робитиму це. Бо в мандрах пізнається світ і ти сам, друзі стають ближчими, пісні живими. Відкритому розуму світ відкриває себе. Ти дивишся на все широко розплющеними очима, вбираєш чийсь досвід, збираєш знання, шукаєш різні погляди на одні й ті ж речі, нарощуєш внутрішню силу, знаходиш безкоштовну енергію для душі. В то й же час сповільнюєшся, зазираєш у себе, зустрічаєш весну за весною, сягаєш глибин, знаходиш мир. Пусті слова з екрану чи паперу, це потрібно відчути та пройти, та й в кожного свій шлях.
“
