Звідки і куди тече Бобер

«Подорож в серце Бобрівської Амазонії»

Невеликою за розмірами та дуже таємничою річкою нашого краю є Бобер, права притока річки Случ. Головною особливістю якої є те, що вона протікає через великі лісові масиви і болота а в наш час на її берегах не має жодного населеного пункту. Відносна віддаленість від «культурних центрів» та збережені ділянки «диких» ландшафтів є основними принадами для туристів які шукають екстріму і відкриття нового та незвіданого.

Ідея пройти весь Бобер від місця витоку аж до місця впадіння у Случ виникла у Володимира Пастушка після кількох краєзнавчих розвідок до цієї лісової річки. Для сплаву Володя змайстрував два дерев’яні човни, на носах яких вирізьбив драконячі голови.

Отож, 7 травня 2006 року ми цю ідею почали втілювати у життя. Володя Пастушкок запросив у команду мене та Миколу і Людмилу Швед, разом ми здійснили спробу пройти на дерев’яних човнах Бобер від Брусилівського мосту до місця впадіння у Случ. Планували першого дня дійти вниз по Бобру до Рудні Бобровської і далі до лінчинського мосту та князівського водосховища. Сповнені рішучості приїхали на Брусилівський міст який знаходиться на річці Бобер 6 км на захід від села Сівки. Дружно вигрузили човни та речі і зібравшись стали на воду. Все говорило про те що похід буде вдалим, за 10 м від мосту ми сіли у човни і спробували відчалити але екіпаж одного човна перевернувся. Як виявилося перші кроки не завжди бувають вдалими. А вміння плавати у човні приходить з часом після подолання багатьох кілометрів.
Сама річка хоч і не велика але досить складна, ширина русла на даній ділянці від 3 до 5 м береги порослі верболозом та очеретом через які часто доводиться пробиратись. Перешкод було досить багато і завдячувати цьому прийшлось господарю річки – бобру в честь якого очевидно отримала свою назву річка. Кожна лісова річка це своєрідне «боброве царство» зі своїми «гідро – технічними» спорудами: греблями, хатками, каналами, норами. Боброві загати та річкові завали стали дуже серйозною перешкодою для сплаву адже дерев’яні човни з речами обносити було складно.
Але реальність вносить свої корективи, під кінець першого дня ми до Рудні Бобровської не дійшли а заночували біля перекатів на Бобрі. 8 травня наш загін розділився на дві групи, одна з яких на човнах продовжила сплав по Бобру до лінчинських боліт а інша пішим способом рушила до села Михалин.

На третій день нашого захопливого сплаву ми з труднощами досягли боліт Зубили де русло Бобра розгалужувалось та часто зникало в непроглядних очеретах. Дерев’яні човни, з драконячими головами на носах, ми були змушені залишити та вибиратись з цього неприступного болота. Подальші спроби відшукати човни не увінчались успіхами, так назавжди вони канули у болотах Зубили.
Також берегами Бобра неодноразово здійснювали пішохідні походи та розвідки але неприступні болотні ділянки доводилось долати тільки після літньої посухи, відкриваючи нові Боброві русла та стежки. Навіть у посушливі роки Бобер не втратив зовсім своєї дикої та первісної краси. Тут зберігались ще повноводні озера та водні плеса підгачені бобрами. Через катастрофічну посуху у 2015 році доводилось часто рухались сухими руслами Бобра.

На наше щастя непрохідні болота в урочищах Бобрик і Зубила були практично сухими, через них ми продирались бобровими стежками через осоку та очерет. Болотні трави були вище нашого росту. Від спеки зовсім висихало водосховище на Рудні Князівській, також більше ніж на половину висихало Князівське водосховище.

На карті нашого Поліського краю все менше залишається білих плям через масове і стихійне вирубування лісів та вікових дібров, багато таємниць природи і історії може зникнути назавжди так і не ставши відкритими. Подорож за течією річки це спостереження за її життям, адже життя це рух. Все далі і далі манить мандрівників цікавість, все далі тягне у хащі лісів де від ока людини живе щось невідоме, непізнанне.
У стародавні часи річка Бобер була природною межею між племенами дулібами і древлянами. Древляни населяли Житомирське Полісся та шанували культ дерева і лісу. Пізніше у цих лісах переховувались від нападів татар, а у ХІХ столітті тут виникли польські села – колонії які зникли після подій Другої світової війни. Біля Бобра існували села Нова Гута, Левачі, Піпло, Воронувка, Кабардин, Рудня Лінчинська, Рудня Князівська, жителі яких займались виплавленням заліза з болотної руди, пласти якої залягають у заплаві цієї річки. Були поширеними промисли по випалюванню деревного вугілля, скла (гути), дьогтю, поташу, що вимагало значних паливних ресурсів – деревини. Тому вже у другій половині ХІХ століття площа лісів у Волинській губернії зменшилась більш ніж наполовину. У наш час можна ще відшукати кургани які складаються з попелу і вугілля, що і є слідами цих промислів.
У Першу світову війну тут проходили російські війська під командуванням генерала Брусилова, наводячи переправи та загачуючи болота. По сучасній межі Рівненської та Житомирської областей у 1921 по 1939 роки проходив польсько-радянський кордон, а по всіх прикордонних селах були зосереджені війська Корпусу охорони пограниччя (КОП). Вздовж кордону була побудована до 1926 році вузькоколійна залізниця, якою відвозили до станції Рокитне заготовлений ліс і камінь з Мочулянських кар’єрів. Також діяла відгалужена гілка залізниці яка проходила через села Воронувка та Рудня Бобровська і далі вздовж Бобра до сіл Князівка і Тинне. В наш час від вузькоколійки залишився тільки земляний насип, який ще можна відшукати на місцевості та збереглись дубові сваї від колишнього мосту по якому проходила залізниця.

Людина з давніх часів використовувала природні багатства річки але і водночас вона завжди була дикою. Великої шкоди Бобру було завдано під час стихійної меліорації, великих зусиль людина доклала для випрямлення русла річки. Величезні екскаватори змогли заїхати у найвіддаленіші болота по повалених стовбурах дерев. У результаті чого було осушено великі площі боліт, випрямлено більшу частину русла що прискорило стік води, через що у селах зникла вода в колодязях та всохли сади. Тому тодішня влада мусила шукати кошти щоб затримати воду, було створено три величезні водосховища на Бобрі. Одне в урочищі Піпло на захід від села Сівки, друге в урочищі Рудня Князівська, а третє поблизу села Князівки, для того щоб зберегти вологу та для розведення риби і водоплавних птахів.


Але в наш час за відсутності господарської діяльності, природа забирає своє – береги знову заростають деревами, очеретом і Бобер як і будь – яка рівнинна річка починає меандрувати, викривлюючи русло. Тимчасова відсутність людини пробудила у природи небачені сили до відтворення, тому повністю підкорити її, людині наврядче вдасться.

Довжина русла річки Бобер становить 51 кілометр, а площа водозбірного басейну 446 кілометрів кв. Витоки її слід шукати в урочищі Нова Гута де із системи меліоративних канав бере свій початок не тільки Бобер, а і річка Видринка. Звідти річка протікає по прокопаній канаві через осушені торфовища, тут трапляються потужні боброві греблі які регулюють водний стік річки, вода якої має темно – коричневе забарвлення від розчиненої у ній болотної руди і торфу від гниючої рослинності.

Річка зовсім міняється після того як у неї впадає річка Дубки яка є правою притокою Бобра, довжина якої 14 км., площа водозбірного басейну близько 92 км. кв. Дубки приймають 5 приток сумарна довжина яких 19 км. З впадінням Дубків Бобер стає ширшим і глибшим, а через виходи гранітів зустрічаються пороги і перекати. До самої води підступають столітні дубові ліси які дуже багаті своїм рослинним складом це найбільші залишки колишніх вікових дібров. Подекуди на столітніх дубах збереглись бджолині борті. Тут безтурботно літають чорні лелеки та приходять на водопій лосі, іноді ліси розступаються і до берегів річки підступають непрохідні болота та впадають численні річечки і струмки. Які невідомо де починаються, витікаючи з цілої системи боліт, у Бобер впадають: Бобрик, Речиця, Пипел, Дубки, Бережниця, Грузька річка, Пущин, Видриця, Лінчинка, Крушина і ще багато безіменних струмочків, загалом Бобер приймає 14 приток, довжиною до 10 кілометрів, сумарна протяжність яких 33 кілометра. На Бобрі створено зоологічний заказник «Брище» з метою відтворення популяції бобрів, тут річка протікає по природному руслу, ділянки дубових лісів збереглись майже у первісному стані.

Бобер – це своєрідна екосистема, яка включає в себе елементи і ознаки річки, болота, ліси і заливні луки, пісчані дюни, потаємні омути, насичений комашиний світ, багату фауну і флору. Це є таємниче місце де дуже легко заблукати і можна вийти зовсім в неочікуваному місці або зробити якийсь незрозумілий стрибок в часі і відстані.

Також, Бобер і містична річка оскільки тут діють інші закони вимірювання часу. Ну і плюс історія. По Бобрі та Случі будувалась лінія укріплень перед Другою світовою війною і історики до цього дня досліджують залишки фортифікацій. Серед поліських лісів розкинулось справжнє рукотворне «Князівське море» плесо якого розтягнулось на кілька кілометрів серед зелених лісів, це є найбільша водойма нашого району.

Водосховище утворює потужна дамба, за якою, через кілька кілометрів Бобер впадає у річку Случ утворюючи красиве гирло. У цій місцевості за часів польської окупації було споруджено військові об’єкти: укріплені доти, дамби і шлюзи для затоплення долини Случа. Все це будувалось з метою оборони перед можливою війною з Радянським союзом але «перші совіти» прийшли раніше ніж сподівались поляки і «Бастіон Полісся» свого призначення не виконав.

09-10 квітня 2016 року. Мрія проплисти весь Бобер не давала спокою протягом 10 років і раптом після дзвінка друга-туриста мене запросили від київського туристичного клубу «Гряда» бути провідником під час сплаву по річці Бобер. На призначений час я зустрівся з групою туристів у Березному і з відти ми приїхали до лінчинського мосту, де і розпочали наш сплав.

В наявності мали три плавзасоби – каркасні байдарки, з алюмінієвих трубок зібрали каркаси і обтягнули їх водонепроникним брезентом. Щоб не намочити ноги у холодній воді, ми підібрали для себе легкі чоботи від військової форми протихімічного захисту – ОЗК. Речі перепакували у водонепроникні гермомішки і визначили обов’язки та місце у байдарці кожного члена нашої експедиції. Моїм місцем була носова частина байдарки, тому я виконував обов’язки штурмана, зі мною пливли ще два хлопці – Єгор і капітан байдарки Нікіта.

На двох інших байдарках відповідно, пливло також по троє матросів, а попереду йшов берегом керівник нашої експедиції, який, здійснюючи розвідку русла річки, часто провалювався майже по плечі у болотні калабані.
Почавши сплав, його учасники майже відразу усвідомили усю складність сплаву. Бобер відразу підніс свої сюрпризи, у вигляді незліченних лісових завалів, бобрових гребель, через що дуже часто доводилось вилазити зі свого судна і переносити чи тягти болотом свою байдарку, що вимагало значних фізичних зусиль.

Через «дикі нетрі» заказника «Брище», річка протікає по природному руслу і тому дуже звивиста і глибока, з зчисленими завалами підмитих столітніх дубів, можливо через це, дане урочище має назву Чорторий.

А за яким йдуть величезні болотні масиви урочищ Бобрик і Зубила, де русло зовсім губиться серед численних плавнів, стариць, боліт, очеретів, то знову несподівано з’являється. Тому нам знову доводиться залазити у свої байдарки і перепливати водні плеса. Через очерети Зубили байдарки тягли проритими і затопленими бобровими стежками.

Реальну, пройдену нами відстань було встановити важко, але не менше 10 км. за весь день. Цей надскладний відрізок майже ніхто ніколи не ходив. А наша ціль була пройти його весь, тобто заглянути за межу. А для того щоб вийти з лабіринтів Бобра потрібна не аби яка фізична витримка, взаємодопомога, вміння долати перешкоди та моральний дух. Одна байдарка через неуважність свого екіпажу, перевернулась і її матроси повністю скупався разом зі своїми речами. За Зубилою розкинувся ліс на сухій землі де ми помітили піщані воронки вимиті бурштинокопачами. Решта русел Бобра які десь розходились по лісах і болотах знову зливались в одну річку. Від Зубили до Рудні Князівської, Бобер був знову повноводною річкою але завали і боброві греблі знову заважали сплаву, тому вирішили що кожну байдарку поведе один лише капітан а решта експедиції йшла по березі з речами і допомагала капітанам переносити і перетягувати судна через численні перешкоди.

Сутеніло, річка ширшала що вказувало на початок водосховища Рудні Князівської. Вже у темноті припливли на місце ночівлі де розпалили вогнище, встановили намети, сушили одяг і після вечері та насиченого дня поринули в солодкий сон. Щасливий той народ що засинає під солов’їну колискову і просинається під звуки оди сонцю у виконанні жайворонка так і ми як наші предки разом із жайворонком спостерігали таїнство пробудження лісу.
Наступного дня, погожий ранок віщував хороший день та прекрасну подорож. Байдарки перенесли через високу дамбу водосховища.

На другому відрізку подорожі нас чекав всього-на-всього один завал, Петро і Єгор зайшли по пояс у воду і вручну розібрали завал та перетягли судна разом з екіпажами.

Ближче до Князівського водосховища Бобер ставав все ширшим, високими були піщані береги, біля яких все частіше сиділи рибалки-браконьєри. Серед лісів розкрилось широке, спокійне плесо «Князівського моря».

Перетнувши водосховище поперек та вздовж, побачити затоку річки Крушина яка впадає у водойму зі сторони Сарненського району. Байдарки перенесли через дамбу, за якою помітили що береги і дно річки Бобер складається із твердої білої глини. Також подолали складний поріг який був не кам’яний а глиняний.

Бачили на колоді велику болотяну черепаху яка пірнула у воду при нашому наближенні. Пропливши під високою кладкою яка веде до хутора Бердуха, Бобер став широким і мілкім що вказувало на те що ми наблизились до заплави річки Случ.

З Бобра ми перепливли у Случ, де на лівому березі пообідали, роздивились численні ДОТи «Бастіону Полісся» біля села Тинне. Завершальним етапом нашого сплаву був підйом вище по течії річки Случ до понтонного мосту у селі Князівка. На подив місцевих жителів ми попливли проти течії що було трохи складно. Підбадьорюючись пісеньками ми за 2 години припливли до князівського мосту де наш сплав завершився. Дружно розбирали і складали наші плавзасоби, хлопці купалися.

Вся наша команда, відчула смак справжніх пригод, кожен відчув себе першопроходцем, подолав складний і заплутаний шлях у поліських болотяних нетрях. А сама річка Бобер – одна з найцікавіших річок Полісся з несподіваною зміною навколишніх ландшафтів та характеру річки. 
Так весело завершився наш сплав по Бобру який ми розпочали у 2006 році і завершили майже рівно через 10 років…

Поділитися на facebook
Поділитися на google
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin

Залишити коментар

Доброчинні пожертви на сайт

Сайт клубу існує на щорічні пожертви учасників сплавів і симпатиків клубу. Просимо надсилати прийнятну для вас суму на рахунок керівника клубу:

Raiffeisen bank aval

4149 5000 2381 0230

з позначкою (на сайт)

Звіт про використання коштів протягом року на сайті кожного грудня