Подорож ріками Гнізна і Серет (Тернопілля)
від м. Теребовля до м. Чортків
28-31 червня 2007 р
Склад групи:
1. Майя та Володимир Гарбузюки (Таймень-2)
2. Ігор Андрушко і Світлана Максименко (Таймень-2)
3. Мирослав та Юрій Волинські, Росен Валджиєв (Салют-3)
4. Богдан Кошик і Роман Бонцьо (Нептун)
5. Ігор Мирон і Юрій Секретта (Таймень -3).
6. Богдан Литвин і Галя Каліцинська (Салют -3)
Ідея походу. Маршрут вибрали, виходячи з:
а) невеликої протяжності; б) зручного геогр. розташування (зручність доїзду та від’їзду); в) наявності історичних та природних пам’яток: г) знайомство з новою річкою.
В процесі підготовки було знайдено тільки один звіт, у якому рекомендували цей відтинок для спокійного сімейного відпочинку чистою водою, а основними “перешкодами” були місцеві пияки та діти, які кидали з берега каміння.
Намагання зв’язатись з тернопільським турклубом “Кристал” були марними – керівництво було в походах.
Ми налаштувались відпочити кілька вихідних днів…. І ось що з цього вийшло….
Опис маршруту.
День перший. 28 червня 2007 р.
Спорядження закидуємо до Теребовлі легковиком з причіпом, більшість групи дістається туди електричкою до Тернополя, а далі бусом, який зупинився біля мостика через річку.
З-за заміни коліс спорядження прибуло о 16.00 год. Машину залишили у першому-ліпшому подвір’ї. Планували швидко вийти на маршрут, тому поки готувався перекус склали байдарки. Та в одній виявили стару пробоїну, а в іншій досвідчений капітан випадково зробив нову, тому на галявині біля мостика і заночували. Частина групи ходила на екскурсію і повернулась повна вражень від чудового містечка і замку. Див. http://www.castles.com.ua/trem.html
День другий. 29 червня 2007 р.
Вирушили о 10.00. Річка Гнізна в межах міста вузька і традиційно засмічена. Перша перешкода за кілька сот метрів – дамба старого млина. З-за незручних підходів речі переносили метрів на 400 до повороту ріки направо. Байдарки ж переносили тільки через гребельку і поодинці порожніми сплавляли до дерева на повороті, де й пакувались.
Через приблизно кілометр загата із сміття і порожньої тари. Виходимо на берег, розбиваємо її веслами, розрубуємо мачетами і вирушаємо. 
Далі річка звивається у верболозах, мілини, нависаючі кущі. Десятки неполоханих гусей, що пливуть попереду і довкола. За кількасот метрів до злиття з Серетом навісний мостик (не перший) біля хутора Зеленів на правому березі. Тут перекус. 
Йдемо до с. Долина. Тут річка робить велику петлю, але її прорізано каналом, на якому стоїть Янівська ГЕС. Ще перед селом ми пропустили шлюз на лівому березі, куди йде природне русло, і пішли каналом прямо, зупинившись перед ГЕС. На щастя, тут було гарне місце для стоянки і невелике озерце для купання. Був невеликий дощ і райдуга.
День третій
Зранку найняли за 20 грн. фіру і за три ходки обвезли перешкоду.
О 13.00 продовжили наш шлях. Річка тут мальовнича, та насолоджуватись краєвидами немає часу — над водою і у воді дерева, які часто створюють перешкоди. Швидка течія. 
Маємо перший оверкіль під одним з дерев, яке повністю перегородило вузький прохід. Виловлюємо байдарку і екіпаж, приводимо їх в порядок і йдемо далі. 
Рухаємось обережно на безпечній відстані один від одного, щоб не навалюватись при перешкодах. 
Екіпажі не бачать один одного і голос погано чути між заростів і крутих поворотів, тому регулюємо рух свистками адмірала, який подає умовні сигнали уваги, термінової зупинки, зупинки на лівому або правому берегах і т.д. У с. Буданів, де русло проходить між незручними для висадки берегами, перед нами суцільний завал із дерев і сміття. З годину намагались розібрати його з берега, але марно, бо річка тут достатньо широка. Витягати плавзасоби на берег і обносити в цьому місці вкрай незручно. Добре плаваючий Росін знайшов вихід, прорубав мачетою вузький прохід, через який, стоячи по пояс у воді, проштовхував по черзі байдарки. Фотографій з цього місця немає – було не до них.Перекус на виході з села на лівому березі. Нагорі бачимо споруду якогось старовинного монастиря. Проходимо у цьому місці маленький перекатик між дерев. Далі все те ж саме – свистки адмірала, зупинки і повороти. Останнім йде один з досвідчених екіпажів, який страхує чайників. Наступні серйозні перешкоди за с. Скомороше. Спочатку це штучний завал “щоб риба водилась”, зроблений місцевим мешканцем; як нам сказали – з дозволу сільради (попався б нам той сільський голова!!!). Далі за метрів 300 зруйнований старий міст, що лежить у воді, за ним – нормальний новий. Високі береги, незручні для вигрузки речей. Навпроти першого завалу виявився город, за ним хата, хазяїн якої сам приїхав фірою і визвався нам допомогти за символічні 40 грн і 100 грам (насправді ми влили в нього більше). Він покликав ще свого родича з фірою і вони вдвох перевезли байдарки кілометри за півтора до краю сільського поля, де ліс знову підступає до води. Тут ночували. На крутому повороті ріки наліво джерело з правого берега спадає з лісу до води. За ним – дуже зручна галявина, багато місця для наметів і купання. Ми не дійшли сюди (не доїхали кіньми) метрів 250. 
День четвертий
Зранку купались. Стартували об 11-й. Дуже скоро довелося знову свистіти термінову зупинку. Справи погані – попереду завал. По ньому вже й кущі виросли. В його основі величезне дерево, що впало, з усього видно, кілька років тому. Береги незручні для висадки, болотисті, на перший погляд взагалі малопрохідні. Рубаємо верболіз, викладаємо ним болото, влаштовуємо вихід на берег. Тоді мачетою прорубуємо у заростях кропиви 50 м стежку до завалу. 
Кілька чоловік лізуть у воду і хапають кінці гілок, інші – підхоплюють їх на березі і відтягають. Рубаємо молоді деревця з гілками внизу стовбура – робимо гачки і теж тягнемо ними гіляки. Не минуло й двох годин – і проводимо по одній байді. Найбільше ентузіазму було у Росена Валджиєва – “Бобра” (він сидів часом по горло у воді), йому допомагали Роман Бонцьо і Юра Волинський.
За сотню метрів знову дерево, але тонше. Прорубуємо його і топимо адміральську мачету. Жаль. Наступні дерева долаємо вже легше – просто з води, по ходу руху, розштовхуючи завали веслами.
Раптово глушина закінчується – відкривається чудовий граєвид із кручею на лівому березі, а за нею далі починається довгий канал перед ставком, що веде до греблі Скородинської ГЕС. 
Обнос з правого берега, причалюючи до великих бетонних плит вузької, обсадженої старими деревами дамби. З неї крутий спуск і стежка, що через верболози виводить до вузької смуги берега.
У Скородинцях нас залишив Ю. Волинський, якому на ранок наступного дня треба було на репетицію у театр. А ми пішли далі.
Річка нарешті вилюднюється, очищується від безперервного сміття водоростями, що вкривають усе дно і стеляться косами за течією. Дуже красиво!
Так, чистою водою, допливаємо до передмість Чорткова. Екскурсія і розвідка з’ясували, що у Чорткові – кілька мостів і дві греблі, тому і стаємо на галявині на лівому березі, поруч із шосейною дорогою – так зручніше буде пакуватись до від’їзду. Вода – у першій хаті метрів за триста. З річки брати воду не рекомендуємо взагалі.
Вечеря, нічліг.
День п’ятий
Зранку водій Юра вирушив до Теребовлі по машину, за ним, пізніше – усі, крім тих, хто мав їхати машиною із спорядженням. Поки не повернувся водій, ми мали кілька добрих годин для купання, засмагання, складання усіх байдарок.
Дорога назад через спеку (закипав радіатор) була довгою. Виїхавши приблизно о 16.00, ми дістались Івано-Франкового в темряві, десь о 22.00.
Похід завершився успішно – але ми ще довго сміялись, порівнюючи знайдений в неті опис із голою “правдою життя”. Це, однак, нам не завадило думати про продовження походу цією річкою – аж до Дністра й далі, бо ми зрозуміли, що далі річка буде кращою, цікавішою. В цьому ми переконались вже через місяць (див. опис походу Серет-Дністер, 2007).
