Володимир Гарбузюк
Сплав Збручем та Дністром від Скали-Подільської до Бакоти
Сплав тривав від 29 липня до 12 серпня 2010 року.
Склад:
1. “Таймень-2” – Майя та Володимир Гарбузюки
2. “Таймень-2 Пелікан” – Світлана Максименко та Ігор Андрушко
3. “Луч” – Ігор, Світлана та Михайло Бонцьо
Обовязки:
Володимир Гарбузюк – адмірал
Ігор Андрушко – завгосп та кінооператор
Майя Гарбузюк – фотограф та літописець
Ігор Бонцьо – виночерпій
Світлана Максименко – відповідальна за рівномірність засмаги
Світлана Бонцьо – матрос, дружина, мама – наставник свого капітана і юнги
Михайло Бонцьо – юнга
Ідея та інформаційні джерела:
Освоюючи притоки Дністра – Стрий (з Опором), Серет (з Гнізною), ми нарешті дійшли і ріки Збруч.
Вивчивши знайдені в мережі звіти, вирішуємо йти Збручем від Скали-Подільської. Цікаву ділянку у Медоборах (вище за течією) залишаємо “на потім”. Можливо, пройдемо її пішки — з огляду на велику кількість цікавих пам’яток, або проїдемо на машинах.
Дуже знадобилось нещодавно видана книга “Два береги Збруча” (Два береги Збруча. К.: Грані-Т.2008. – 104 с.), в якій описано усі цікаві фортеці, храми, палаци по маршруту. В “Google Earth” цей відрізок видно досить добре. Робимо скріншоти маршруту та вивчаємо його на карті. На вибір цього маршруту найбільше вплинула велика кількість історико-культурних пам’яток на берегах Збруча та Дністра – починаючи від траянових валів початку першого тисячоліття, замків і закінчуючи літописною Бакотою.
День перший (29 липня 2010 року, четвер)
10.20 – виїзд зі стрийського автовокзалу у Львові автобусом Львів-Кам’янець-Подільський. Автобус “Еталон”. Пасажирів мало. Багаж (3 байдарки і т.д.) зайняв усі багажні відсіки та задню площадку автобуса. Якщо байдарок було б більше, то довелось би купувати зайві місця для багажу. Квитки купували заздалегідь в касі на вул. Винниченка. За багаж і за зупинку на мості за Скалою заплатили окремо водію.
16.20 – висідаємо на ЛБ (лівому березі) Збруча за мостом. У Скалі починати маршрут ми не хотіли з огляду на обнос. Спуск з мосту до річки крутий і незручний, але галявина тут чиста і придатна для стоянки. Воду в каністри набрали ще у Тернополі і везли з собою, тому на місці її не шукали. Навпроти (на правому березі) місце зручніше, з легшим спуском, але неспокійне через автомобілі “відпочиваючих”, що товклися і горланили там до ночі.
18.00 – перекус і відзначення початку походу. Складання байдарок, облаштування табору. Купання.
21.30 – вечеря.
22.30 – відбій
День другий (30 липня 2010 року, п’ятниця)
06.30 – підйом. Вмивання і ранкова кава для бажаючих.
08.00 – 09.00 – сніданок, купання. Потім згортання табору і пакування речей.
11.30 – вийшли. На перших кілометрах нас зустрів сильний вітер в обличчя та несподівано високі – як на таку малу річку – хвилі. За годину – гребля П’ятничанської ГЕС. Місце обносу візуально не проглядається з води, тому причалили на ЛБ метрів за сто до дамби. Адмірал пішов на розвідку і з’ясував, що перед ГЕС між двома вербами (на лівому і правому берегах) у воді натягнена сталева линва з гачками для затримання сміття. Але оминувши вузьким проходом зліва вербу на лівому ж березі можна впритул підійти до дамби біля самої ГЕС, що ми й зробили.
12.30 – перенесення байдарок 300 метрів вздовж лівого берега до пологого спуску.
14.00 – перекус і відпочинок. Після перекусу набрали води. Черговий по станції відкрив нам огороджену базу біля ГЕС на ПБ ріки, де ми й набрали з криниці води.
15.30 – рушили далі.
За Малою Бережанкою – руїни старого млина. Сильний шум води чути здалеку. Оглядати зручно з лівого берега. Ймовірно, можна провести човни або пройти впритул до лівого берега. Течія розділяється на кілька рукавів поміж кам’янистими острівцями, ми вибрали рух крайнім правим проходом: тут треба сильно вигрібати направо, щоб не нанесло на острівець або ж вузьку і мілку середню протоку. Саме так і сталося з “пеліканами”, інші дві байдарки пройшли чисто у крайній правий прохід. Далі на кам’яній плиті на крутому ПБ височіє наш прапор, видно вінки та меморіальний напис. Очевидно, тут загинули в бою з енкаведистами воїни УПА. Цей наш здогад потім підтвердила мешканка с. Пукляки.
18.00 -18.50 – пошуки стоянки.
19.00 – зупинились у с. Пукляки в місці, де на вигині ЛБ до ріки виходить кам’яниста дорога. Десяток метрів вгору дорогою – старовинна криниця (її ще не почистили, але збираються) з журавлем, який нам дуже сподобався. Довкола журавля облаштували камбуз, а кілька метрів далі – на зарослому травою роздоріжжі – поставили намети, викосивши мачетами високу траву. Воду набирали у селі (йти вгору метрів 200 дорогою).
Там, де дорога спадає до води — добре купатись. Пологе кам’янисте дно,чиста вода, швидка течія. Накупались!!! А от зв’язку МТС тут не стало – навіть угорі, в селі.
21.00 – вечеря, а після неї відбій. Довго не сиділи – далися взнаки обнос, спека і перший день сплаву.
День третій (31 липня 2010 року, субота)
11.30 рушили в дорогу. За с. Пукляки і далі багато добрих місць для стоянок. У районі с. Підпилип’я черговий перекат, великі камені в руслі. Проходити ближче до ПБ, але не притискатись до нього занадто близько з огляду на повалені під ПБ дерева (так було під час нашого сплаву — але все може змінитись !!!).
У с. Вербівка перед млином на ПБ старі вербові насадження – теж, ймовірно, добре місце для зупинки.
Краєвиди Ніверського водосховища чудові!!! Якщо плануєте зупинитись на водосховищі, то в останніх хатах с. Залуччя на ЛБ можна набрати води, а невдовзі на ЛБ неможливо оминути дві верби і чудову галявину. Проте ми йшли далі…
14.00 — Ніверська ГЕС. Без проблем зачалились на ПБ метрів за 10 від будівлі ГЕС у місці, де купається місцева молодь. Кілька метрів вгору – і з протилежного боку насипу крута пряма стежка веде вниз до основи греблі, за нею – зручне місце для спуску на воду. Вивантажувались ланцюжком (китайським конвеєром), байдарки вниз спускали поруч зі стежкою по траві, перевіривши її на відсутність каменів. Завантаживши багаж, купаємось і робимо перекус.
15.15 — йдемо далі. Після обносу думали перепочити на воді, спасжилети вдягнули тільки за звичкою… Але тут ГЕС скинула воду і години півтори в нас був спуск гірською річкою. Течія заспокоїлась перед с. Збручанським. В кінці Збручанського – стара гребля. Пройши у крайній правий рукав, там було мілко, але можна пройти. Коли ГЕС не скидає воду — мабуть треба проводити…
У с. Збручанське на горі на ПБ — хрест. Якщо пройти від нього праворуч вгору вулицею метрів сто — побачите на лівій стороні вулиці стару глибоку криницю зі смачною водою. Хазяйка, родом з Гуцульщини, пропонувала нам усілякі добра – включно з самогоном, але ми відмовились, бо у нас всього було повно… У селі є старовинна церква св. Миколая, яку варто оглянути, змурована з пісковику ще в 14 ст.
Далі міст, пред яким можна вийти, і перейти з ПБ на лівий, щоб оглянути руїни замку у Чорнокозинцях (2 пол. 14 ст). За мостом це зробити важче — береги незручні для причалювання.
18.30 — Обпливши Чорнокозинці, ми знайшли чудове місце для нічлігу на широкій терасі під порослою лісом і кущами грядою правого берега. Під час вечері святкували 40-ліття Ігора Бонця. Довго сиділи біля вогнища, розглядали зірки і метеоритні потоки.
День четвертий (1 серпня 2010 року, неділя)
06.30 — підйом і ранкова кава. Чудовий ранок.
08.30 — сніданок, хочеться тут залишитись якомога довше.
10.30 — вийшли. Трохи більше ніж за годину перед с. Милівці — перекат, мабуть, теж на місці колишньої греблі. Шум чути здалеку. Орієнтир — ЛЕП, яка з лівого гористого берега переходить на правий. Можливість огляду з берега обмежена, тому довго придивлялися до 4-х проходів між деревами, куди зникала вода. Що далі — сховано за нависаючими деревами. Пішли у другий зліва прохід — вибір був правильний: на виході з інших проток великі камені. Після проходження невеликого зливу між деревами треба йти прямо і обплисти з лівого боку невеликий острівець, за яким треба повернути проти течії направо, щоб зменшити швидкість і приготуватись для крутого повороту під лівий берег — бо після острівця півріки перегороджує дерево, яке лежить у воді на правому березі.
Пройшовши чисто злив, один екіпаж біля острівця необачно наскочив на камінь і заробив 10-сантиметровий розріз.
12.15 — 13.30 Зашивали і клеїли пробоїну.
За Милівцями — водосховище Кудринецької ГЕС з мальовничою грядою високих товтр на лівому березі.
15.00 — виходимо на ПБ біля ГЕС в місці, де в воду заходить невеликий місток для рибалок. Розвантажуємось по черзі біля нього. Обнос прямо і вниз метрів 150. По воду йти дорогою праворуч від ГЕС через закинутий сад. Йдучи від ГЕС цією дорогою, метрів через 200 зправа бачимо стежечку, яка через кілька метрів виводить до криниці в садку. Відро попросили на станції…
16.00 — не роблячи перекусу, рушили далі.
17.00 — зупинились табором на ПБ під руїнами замку нагорі. Це село Кудринці. Вздовж берега йде дорога. Вихід до берега поганий – болотистий – через те, що кілька разів уродовж дня ГЕС скидає воду: зазвичай зранку і по обіді, годині о 16.00. Рівень води змінюється щонайменше на 50 см. Тут, під вербами на початку села, гарна стоянка (навіть туалет в кущах неподалік), дрів мало, в хорошу погоду і в час високої води тут купаються місцеві жителі — місце дуже велелюдне. Поставивши табір, нашвидкоруч зробили перекус.
20.00 – вечеря
21.30 – відбій
День п’ятий (2 серпня 2010 року, понеділок)
07.00 Прокинулись.
08. 30 Ранкова кава. Обговорюємо плани на днівку: відвідини замку на горі, закупи продуктів, відпочинок.
09.00 Сніданок
11.00 Перша група вирушила до замку. Усі інші купались.
13.00 Повернулись.
13.30 Вийшла друга група. До замку треба йти дорогою, що прямує під горою вглиб села до роздоріжжя. Біля каплиці з дзвонами повертаємо праворуч і йдемо вгору повз кар’єри, де видобувають камінь. Від руїн замку відкривається чудова панорама. Замок стоїть на хребті, що одним боком спадає до Збруча, а іншим – до глибокого яру, де тече потічок. Цей маленький потічок після червневих дощів, як нам розповіли місцеві мешканці, зруйнував міст і порозтягував його бетонні плити вздовж свого русла. Коротку історію замку можна прочитати тут:
http://spadok.org/katalog/ternopilska-obl/borschivskyj-rajon/zamok-gerburtiv-kudryntsi
Замок невеликий, одна з веж добре збережена, в ній можна побачити комин із залишками системи опалення. Замок планують здати в аренду з правом викупу якійсь турфірмі.
Повертаючись від замку і пройшовши вулицею сотню метрів від каплиці вниз вздовж потічка, з лівої сторони дороги можна побачити магазин – продукти, пиво, морозиво…
16.00 – перекус. Завгосп приніс з села акацієвого меду, зелені, сиру і молока.
19.00 – вечеря. Після вечері довго сиділи біля вогнища і частувалися власним самогоном на м’яті.
День шостий (3 серпня 2010 року, вівторок)
10.30 – вийшли. Чекали, поки ГЕС почне скидати воду, але не дочекались. На виході із Кудринців на правому повороті ріки – мілина, яку можна легко подолати за вищого рівня води. Ми проводили кілька метрів. Тут в руслі ріки Майя і знайшла підкову… На щастя… Ділянка між ГЕС у Кудринцях і Заваллі – найгірша з огляду на зарегульованість: замулені береги, стояча вода, відсутні добрі місця для табору. Одне добре – вона коротка.
11.30 — вже менш ніж за годину ми зупинились перед ГЕС у с. Завалля. Легкий обнос по ПБ – 100 м. Вода на ЛБ в селі недалеко.
12.15. Вирушили на пошуки траянових валів. Вали видно від ГЕС – треба тільки знати, що це вони… Дорога від ГЕС (ПБ) йде перпендикулярно до річки і піднімається вгору полем до лісу. В полі за хрестом, у місці де стоїть табличка “Завалля” виразно помітні рів і вал, ними можна пройти вгору аж до лісу. Вал йде лісом далі і там особливо добре зберігся.. Отже назва села не від “завалів”, а від розташування його “за валами”, що так і є. Оглянувши вали, ми повернулись, пішли по воду, скупались.
14.15 – рушили далі. За низького рівня води багато перекатів і мілин з гострим камінням.
15.30 – Гарбузюки пропороли байдарку на невинному на перший погляд і нескладному перекаті. Викинулись в комишах на ЛБ. Зашивання і заклеювання сумістили з перекусом. Поки усе це відбувалося, бережок, на якому ми терміново зупинились, почав зникати під водою – знову та ГЕС!!!
16.30 – швидко рушаємо далі вже на пристійній швидкості. На ділянці після Завалля по берегах багато джерел, якими можна скористатись. Ми планували зупинитись біля с. Збруч, але знову пропороли байдарку навпроти с. Витківці.
18.30 — зупинились у Витківцях на широкому лузі під горою за навісним мостом метрів за 300 до перекату на місці колишнього млина. Шум прекату чути здалеку. Знайдену “на щастя” підкову повернули назад у річку – досить вже того “щастя”.
21.00 – вечеря, ремонт, огляд перекату попереду. Ледь помітний старий хрест біля підвісного моста – могила невідомого повстанця з Кудринець. Його тіло зі зв’язаними колючим дротом руками і ногами в цьому місці прибило до берега… На цьому ж місці колись була панська лісничівка і якась пані приїжджала сюди відпочивати кожного літа. У с. Витківці ще досі є криниця, в якій був схрон, де кілька років переховувався від совєтів дід на прізвисько “Бардак”. Про це та про багато іншого нам розповів місцевий мешканець, знавець історії села і робітник в каменоломні на березі Василь.День сьомий (4 серпня 2010 року, середа)
10.10 – вирушили. Ще звечора прибула вода і зранку ми легко пройшли під ЛБ перекат, який без води довелось би проводити. Добре, що ми зупинились у Витківцях, бо ділянку до с. Збруч краще проходити зі свіжими силами і з більшою водою – упродовж цих 3 км швидка течія, багато перекатів. Остання перешкода – залишки греблі перед с. Збруч. Прохід під ЛБ – варіантів немає. Одразу за греблею течія зупинилась і ми ще годину долали стоячу воду до устя Збруча.
12. 30 – у Жванці. Треба було поповнити запаси продуктів. Ми зупинились у затоці на ЛБ одразу за мостом, де немає хвиль, які тут вже здійняв вітер, і болота – причалювали до великих каменів. Вихід на міст треба шукати з протилежного боку дороги в кущах – він є! Світлана і Майя залишились біля байдарок і дві години купались, а інші здійснили закупи і оглянули залишки фортеці над р. Жванчик і дот бля неї. На нашу радість, сумні руїни цих пам’яток зараз набувають пристійного для відвідувачів вигляду.
14.30 – вирушили далі.
15.30 – отаборилися метрів 400 перед замком у Хотині. ПБ з кожним роком усе більше заносить мулом, тому не можна напряму йти до берега, а треба пройти вперед ближче до фортеці, підійти впритул до берега і вздовж нього повернутись назад до галявини під високим горіхом. Тут до ріки спадає дорога, вздовж якої ми і розташувались. За продуктами у Хотині ходити далеко – тому ми їх в купили у Жванці. По воду йти недалеко – рухатись цією ж дорогою вгору і метрів через 200 зійти з неї направо на стежку у місці, де дорога повертає наліво. Стежка скоро виведе на вул. Кандиби, нею ще вгору метрів 150 і перед вами – старовинне джерело при дорозі під вербами. Це невеликий кам’яний резервуар під арочним склепінням, увінчаним хрестом.
18.00 – повернулась. Перекус нашвидкоруч.
20.00 – вечеря. До вареної картоплі надзвичайно засмакували куплені у Жванці шпикачки (ковбаски для грилю) виробництва місцевого фермера “аж” по 28 грн/кг.
День восьмий (5 серпня 2010 року, четвер)
10.00 – вирушили. Ще й грушок назбирали при березі. Але халяви не буває – тут забули велику дерев’яну ложку з нашого камбузу. Хто знайде – поверніть за винагороду!!!
Вже пропливаючи повз замок, побачили під його стінами новий причал – настил з дощок на металевих бочках, за ним – дерев’яні сходи до воріт у стіні замку. Отже, можна не ночувати на смітнику під стінами, а причалити тут, швидко відвідати замок і зупинитись нижче за течією ріки, наприклад, кілометра за два на ПБ ми помітили криницю з відром і нормальною галявиною. Орієнтир – на ЛБ закінчується дачний масив (чи село, хто його знає…).
13.00 – 15.00 – йшли далі.
15.00 – 16.30 – зупинились на перекус на пологому ЛБ.. Після перекусу дрімали.
11.00 – вийшли із запізненням, бо зранку ходили в магазин по хліб. Вниз за течією увесь лівий берег навпроти с. Мошанець придатний для облаштування табору. Як там з водою – невідомо. 2004 року ми на порожній байді махнули до села по воду на ПБ. Отже, треба мати воду з собою в каністрах.
13.00 – 14.00 – страшна спека. Зупинились перед с. Сокіл на пляжі для купання і відпочинку.
15.30 – 17.00 за кілометра два до паромної переправи с. Устя – с. Вороновиця зупинились для перекусу у місці, ще вільному від рибалок, які вже масово почали окуповувати берег. Збирались трішки поспати у холодку, але спали годину.
18.15 – зупинились на ПБ в кінці с. Вороновиця. Стоянку назвали “Під горіхом”, бо палатки поставили на галявині метрів 50 від води під старим горіхом. Зупинились саме тут, бо після паромної переправи берег суцільно зайнятий “рибалками”, які батареями виставили по 10-20 спінінгів. Тут нас притискав до берега вітер, що розігнав вже хвилі з білими “гребінцями”. Зачепили кілька спінінгів, що дуже далеко були закинуті у воду. Обмінялися з іхніми власниками деякими словами з тезаурусу російського народу. Цей годинний перехід з’їв нам багато нервів і здоров’я, але все відносно: коли ми наздогнали тут дивної конструкції пліт з двох катамаранів і надувнушки попереду, і подивились на бідних літніх пань у капелюшках, які відчайдушно, але безуспішно махали веслами на місці, нам полегшало… Коли ми вже готувались до сну, вони тільки перегребли під протилежний берег і з заходом сонця зникли за поворотом. Більше на ріці ми їх не бачили… Може це був міраж? А може це такі русалки на Дністрі? Річка ж бо давня…
20.30 – вечеря.
22.00 – відбій.
День десятий (7 серпня 2010 року, субота)
08.00 – ранкова кава. Стомлені минулого дня, вагались, чи не зробити нам днівку. Не зробили, але відправили чоловіків за харчами і по воду. До магазину – кілометра з півтора. Вода — у крайній хаті. Принесли багато фруктів і овочів, частково куплених, частково подарованих привітними селянками. Практика показує, що завжди треба вітатись і щиро розмовляти з людьми, розповісти, хто ти, звідки і куди прямуєш, і тобі радо покажуть дорогу і від душі пригостять тим, що мають…
09.30 – сніданок.
12.00 – неспішно відчалили з метою трішки погребти, і за годину-дві зупинитись на днівку у якомусь хорошому місці. Ага…
13.00 – 13.30 Пройшовши від стоянки велику пряму ділянку, зупинились для купання на ЛБ. Звідси і аж до Великої Слобідки зручні рибальські місця і місця для табору.
14.30 -15.00 Купались перед Великою Слобідкою. Тут при впадінні річки Мукші багато баз відпочинку з катерами, скутерами etc. У Великій Слобідці – міст високий залізничний, котрим йдуть потяги на Чернівці. За цим селом стає зручним правий берег, тут теж є рибальські місця, але вони швидко переходяь у суцільну смугу дач, де не можна зупинитись. Потім усе навпаки – по лівому берегу суцільні дачі (навіть табличка “приватизований берег, зупинка заборонена!”) які переходять у рибальські місця. Але берег тут дуже крутий і горизонтальної ділянки для таборування немає. Це район хутора Макарівка. Після рибальських місць лівий берег взагалі не придатний ні до чого, а протилежний правий – скеля.
18.00. Вже за Макарівкою по тому ж лівому берегу є кількасот метрів добрих стоянок у лісі, що впритул підходить до води. Ми зупинились на першій, усі інші з огляду на суботній день були вже зайняті. Реально від Великої Слобідки це перша нормальна стоянка. Сходинки у 3-х метровому березі ми поглибили, за ними – вогнище на краю високого берега і ліс навколо, що круто здіймається стометровою смугою угору. Пройшовши стежкою смугу лісу, палатки поставили на захищеній з усіх боків деревами і пагорбом галявині. Байдарки залишили під берегом в кущах, харчі – біля вогнища. Ще ніколи ми так далеко не спали від води і від вогнища. Одразу зробили перекус (ми ж збирались йти тільки годину і його не робили) і почали розташовувати табір.
День одинадцятий (8 серпня 2010 року, неділя)
Днівка
08.00 Ранкова кава.
10.00 Сніданок. Вода закінчилась. Її пошуки вздовж лівого берега не дали результату, спитати не було в кого.
12.00 Завгосп і адмірал вирушили байдаркою на пошуки води. Жодної обіцяної рибалками бази попереду на лівому березі не виявили, хоч і пройшли вниз з два кілометри. Тоді перетнули ріку під скелі правого берега, скоро вони закінчились і за поворотом виникло дачне поселення. Тут за невеликою бухтою стежка веде нагору до хатинок. Дачники нам розповіли, де шукати воду, ми вирушили у тому напрямі, але марно… Повернулись назад до дач. і ще раз запитали. Нарешті одна добра жінка провела нас до фіртки у огорожі і сказала, що від дач вправо ведуть паралельно дві дороги – одна, ближча, грунтова, веде до криниці на траянових валах, інша веде до села Мар’янівка. Про траянові вали у цьому місці ми не знали, але побачивши їх раніше на Збручі – одразу впізнали. З криниці, ймовірно, брали воду ще римські легіонери. Вона душе давня, обкладена каменем, недавно її облаштували, поставивши зверху бетонне кільце і дашок над ним. Вода смачна.
14.00 – повернулися. До речі, вода може бути і навпроти самої стоянки внизу серед скель правого берега. Ми, на жаль не перевірили. Такі довгі пошуки води виправдані тільки днівкою, нижче за течією вода є – про це нижче.
15.30 – був готовий обід, потім купання, відпочинок і т.д. Вздовж берега (неділя) увесь час шастали скутери і катери з не дуже тверезими хлопцями – такі найбільш небезпечні для байдарки, бо ніколи не подумають скинути швидкість і відійти від тебе подалі… Але справжньою кульмінацією був прохід і повернення увечері великого прогулянкового пароплавчика з весіллям на борту. Жива музика, довгі столи на палубі, шашлики на кормі. Коли він повертався, ми навіть затанцювали у воді під тую музику, пасажири мало не повипадали за борт, так вихилялись в нашу сторону і махали руками… Розмовляли вони вже невиразно – ме, му, ми…
20.00 – вечеря. На її закінчення почав накрапати дощик, який розігнав нас по наметах.
День дванадцятий (9 серпня 2010 року, понеділок)
06.00 Сильна гроза. Дощ маленький, але з вітром. Сильно гриміло і блискало майже над головою… Постраждала тільки світланина нова мобілка і спальник у наметі – воду надуло через бічне віконце. Досвідчені туристи так і роблять – беруть в похід мобілку без гермоупаковки…
09.00 – ранкова кава.
10.30 – сніданок, потім сушіння мокрих речей і наметів.
12.30 – нарешті вийшли. За Мар’янівкою правий берег – суцільні рибальські стоянки. Тут від рибалок довідались, що на протилежному лівому березі кількасот метрів після впадіння струмка, що йде від с. Демшин у невеликій затоці до води спадає струмок, утворюючи невеликий травертиновий водоспадик. Це місце видно з ріки. При тому рівні води, який був при нас, можна спокійно стати у воду під скельною поличкою під водоспадом і вискочити на неї. Воду набирати горнятком. Далі по ходу відкривається чудовий краєвид: маленька капличка на горі на лівому березі перед с. Субич. Капличка також стоїть на джерелі, яке спадає до води. Тут теж можна набрати добру воду. Далі за с. Субич велика ділянка лівого берега – чудовий чистий пісчаний пляж з молодим хвойним лісом і місця для стоянок.
15.20 – 16.00 перекус на пляжі і купання.Далі – довгий лівий поворот. Аж до затоки в с.Рогізна місць фактично немає. Десь на цьому повороті навіть виникло відчуття течії. А може, це вже відкрилось десяте дихання?…
17.45 – причалили у лісосмузі під с. Рогізна. Тут кілька хороших стоянок у лісі. Є доїзд для машин, які стоять у лісі. Дорога, що йде лісом вздовж ріки, на узліссі підіймається вгору і веде до села (2 км). Тут у центрі 2 магазини. Кращий – у приміщенні клубу зправа. Хліб, на відміну від пива, є тут не завжди… Вода у селі біля перших хат. Кажуть, є вона десь внизу біля ріки – треба питати, ходити і шукати… На похід в село і закупи вистачило півтори години. Хлопці принесли морозива, пива, шоколад.
День тринадцятий (10 серпня 2010 року, вівторок)
7.30 – ранкова кава.
9.00 – сніданок.
Збираємося із відчуттям фінішного ривка: нам треба подолати сьогодні не менш як 25 км та ще й по водосховищу – щоб дістатись до Старої Ушиці, де, за нашими уявленнями, розташована міфічна поки що для нас Бакота! (А це все тому, що в жодному описі конкретно не вказано – де ж оця славна Бакота насправді розташована!)
10.15 – вийшли на воду. Велику затоку за с. Рогізно проходили під правим берегом. Далі перейшли під лівий – тут чудові відпочинкові місця.
Коли ж почали, як зазвичай, коло 11.30 шукати місця для купання та перепочинку – то з кущів на нас нагримали – мовляв усе куплено і заплачено, а Ви пливіть далі – там ще є десь вільне місце із столиком. Ми у відповідь не залишилисьу боргу, але зваживши на чорнющого лабрадора, що вигулькнув також з кущів, вирішили таки пошукити отой столик.
Так відбулось наше знайомство із інспектором заказника “Подільські Товтри”. Цей, лівий берег, на багато десятків кілометрів виявився заказниковою зоною. Тому, коли ми таки знайшли отой столик і зупинились тут перепочити – пан інспектор навідав нас на своєму катерку із лабрадором на носі човна. Ми з’ясували, що перебування тут платне – по 3 гр. з людини за добу, що поки ми плавали президент України видав наказ про заборону відпочинку у лісових насадженнях – а отже ми вже його порушуємо і т.д.
Та найголовніше – коли ми почали пояснювати, що зупинились лише перепочити, бо попереду – ще довга дорога до Бакоти, то п. Анатолій здивувався: так ви і є в Бакоті!!! Яким же було наше здивування, а якою – радість, коли нам пояснили, що отой скелястий берег, що видніється вдалині – це і є місце скельного монастиря, і що перетнувши затоку ми потрапимо туди, звідки і до монастиря недалеко, і табір розбити є де, і організувати виїзд від берега можна.
Так от вона, істина!!!! Бакота розташована у затоці перед мисом біля с. Комарово – де, мабуть, найвужча ділянка ріки перед самим Новодністровським водосховищем. І ми рушили!
13.00 – 13.30 – пошук місця для причалюванняі табору (із розрахунком на закінчення походу).
Під Бакотською скелею причалюють туристичні катери, які возять екскурсантів до монастриря. Кількасот метрів ліворуч – невелика затока, де можна поставити кілька байдарок чи катамаранів (тут якраз і стояло кілька вітрильних катамаранів). Ми пішли уздовж берега далі, вглиб затоки – побачили, як люди поставили намети прямо на береговій смузі, на каміннях. Нас це не дуже задовільняло.
Просуваючись ще далі, ми увійшли в маленьку затоку з пляжем, і зрозуміли, що це – воно. Тобто – фініш. Справжній рай. Ім’я йому – дитячий табір “Бакота”. Якимось чудом ще не прихватизований, він має весь необхідний мінімум зручностей: постійна джерельна вода, туалети, кухня, місця для наметів, хатинки і вагончики, що їх можна винайняти, військові намети із нарами, де можна розташувати чималу кількість людей, чудовий пляж, катамарани – безкоштовно. Все якось затишно, камерно, відпочивальників наче й немало – одних машин у тіньку майже з десяток, але ніхто нікому не заважає, усі розсоредежуються по берегу, на рибалці. Одна вада – крутий двокілометровий підйом від табору до дороги нагорі. Не кожна машина, а надто вантажена, здатна його подолати.
Нам виділили велику галявини серед джерелельних струмочків неподалік берегової лінії. Десять грн. в день за одну людину – вартість такого задоволення. 14.00. Ми зупинились і навіть не стали одразу розбирати байдарки. Спочатку розташувати табір, накупались досхочу, вилежались на пляжі, зробили перекус, оглянули нову для нас територію.17.00 – 19.00. Розібрали, висушили, запакували байдарки. Паралельно із цим продовжували купатись і засмагати. Майя, розблячи обхід кам’янистим берегом (тут ми завтра мали пити ранкову каву) познайомилась із місцевими охоронцями – сімейкою змій (мама, тато і п’ятеро дитинчат).
Вони живуть у воді і на березі, і так мило супроводжують тебе поглядом з води, коли проходиш повз. Бр-р-р-р… (цей день описувала Майя, тому Бр-р-р-р…, а так це милі створіння, які цілий день купаються біля берега, 5-річна дівчинка з табору збирала тут раків, яких їй кидали з води хлопці, вона на тих змій просто водою хлюпала з відра і вони на кілька хвилин втікали. Потім виповзали знову – і так цілий день…)
Упродовж цього часу також ми зв’язалися із водієм Кам’янець-Подільського рейсу до Львова. Узгодили місця на день від’їзду, 12 червня. Далі знайшли телефоном (за скеруванням директора табору) водія зі Старої Ушиці, котрий завезе нас до Кам’янця. Лишилась головна проблема- як вибратись крутим схилом нагору???
20.00 – вечеря.
День чотирнадцятий (11 серпня 2010 року, середа)
Днівка
Повноцінний відпочинковий день!!!!
07.30 – ранковий обхід наметів місцевого охоронця – чарівного сенбернара (він втуляє морду у кожний намет і робить перевірку – чи всі вдома).
08.00 – Ранкова кава. Пили хто де, а екіпаж адмірала – на кам’янистому мисі з видом на всю затоку! (Змії ще спали!!!)
09.30 – Сніданок.
Перші пошуки транспорту від табору нагору – безуспішні.
11.30 – Перша група вирушила до Бакотського монастиря. Стежка бере початок прямо в таборі – нею зручно й легко йти аж до самої пам’ятки. По дорозі – кілька цілющих джерел і чимраз гарніші краєвиди.
Назад вирішили повертатись верхом так, щоб вийти на початок спуску до табору – щоб перевірити складність дороги. Довелося трохи помандрувати польовими та лісовими стежками – але врешті ми натрапили на Графське джерело із цілющою водою – а за ним і на дорогу, що нас цікавила. Вона справді крута. Думка про те, що можна на крайній випадок перенести байдарки і речі на собі – відпала.
Друга спроба знайти транспорт. Невдала. Аж під вечір знайшовся доброволець із табору, котрий за 100 грн. погодився на своєму “Ланосі” витягти наші речі наступного ранку вгору.
Купання, катання на педальних катамаранах, засмагання. Спроби подружитись із зміями…
20.00 – прощальна, заключна вечеря.
Величезну порцію гречки з тушонкою ми спрезентували другу-сенбернару – за службу. Був вдячний!
День п’ятнадцятий (12 серпня, четвер)
05.00 – підйом, збирання наметів, кухні.
06.00 – 06.30 – пакування речей на машину. Вантаж поїхав угору, але не весь – три пакунки таки довелось нести ручками. Машину завантажили “по вінця”. Вона трохи побуксувала на підйомі, але виїхала.
07.00 – зустріч на “старій зупинці” (це близько до дороги на Стару Ушицю) і пакування на мікроавтобус.
07.45 – прибули на автостанцію Кам’янця-Подільського. Одразу завантажились на автобус до Львова.
08.15 – 09.30 – кава, млинці, морозиво на автовокзалі.
09.45 – 17.10 – повернення додому.
На Дністрі, якщо бути акуратним із вітрами і хвилями, проблем взагалі немає. Сплав треба планувати так, щоб він не припадав на вихідні. Ідеальний варіант — починати сплав у понеділок.
