Похід байдарками 3 – 11 серпня 2019 р.
Річка Південний Буг
(Летичів — Іванів)
Жадоба нових вражень від ще незвіданих річок привела нас до думки про похід на Південний Буг. Знали, що від Вінниці ходять тільки на катамаранах, але чому б не спробувати піти до Вінниці байдарками? Описів в Інтернеті не знайшли, дехто відмовляв нас від такого маршруту. Але значний досвід і карти Гугл надихали наш завзятий відчайдушний колектив.
Отже, нас таких дев’ятеро. 5 байдарок:
1. Юра Секретта — Міла Горобець
2. Мирослав Волинський — Орест Гладун
3. Анна Волинська — Юрій Значко
4. Андрій Слободяник — Оксана Антонишин
5. Володимир Манжеліївський
3 липня. Доїзд двома машинами. Стали табором після Щедрівської ГЕС у Летичеві. Заїзд з вулиці Кармалюка. Правий берег річки, чудова захищена кущами поляна. Буг тут широкий.
4 липня. Поки зібрали наші Таймені, все організували, то вийшли на воду о 14. Річка без перешкод, хоча завжди треба остерігатись підтоплених стовпчиків від старих мостів. Перекус у с. Копитинці, з пагорба гарно видно всі повороти річки. А далі водосховище наступної греблі нас лякало сильним боковим вітром і хвилею. Десь йшла гроза.
Нарешті приблизно о 19 догребли до дамби. Довго шукаємо місце для обносу. Рибалки підказують, що зліва в самому кутку, майже по дамбі є стежинка. Дійсно, за дамбою маленька площадка для нашого табору, фантастичний марсіанський пейзаж з величезними каменями, бо це оголене дно порогу. І всі помістились! Над нами село Кудинка, справа Новоконстантинів.
5 липня. Вийшли о 11.15. До мосту сплав спокійний, за мостом дерева у воді. Далі острів, місцевий хлопчик дав погану інформацію, ніби можна йти будь яким руслом. Неправда. Праве взагалі непрохідне. А ліве відносно: йшли ногами, шукали глибшої води для проводки, навіть часом припіднімали трохи байдарки. Цей поріг був довгим, не менше кілометра.
Втомилися. Випили каву на великому камені. (о 13.30).
Далі — яке щастя!— нарешті трохи погребли, але знову камені, знову проводка. Часом йшли в воді по кісточки, часом по пояс, інколи пливли поряд з байдаркою. Знову роздвоєння русла, але ліве — тупик, пішли правим. Часом злив води поміж двох каменів, байдарку треба вивертати під кутом і слідкувати, щоб через борт не захлюпнуло! Допомагали одне одному і все вдавалося.
Дозволили собі перекусити, трохи обсохнути. Далі річка вкотре змінилась: вузька, повно дерев у воді. Треба йти повільно, обережно, «ювелірно» вписуватись. В одному місці загата через цілу річку і, щоб зробити прохід, відтягували шнуром колоду, прямо з байдарки.
Якась непомітна заболочена бухта зліва виявилась впадінням Ікви. Трохи далі знайшли містечко для причалу на камінчиках. І місце для ночівлі. Недалеко від села Нова Синявка.
6 липня. Вийшли приблизно о 13. Річка (та невже?) без дров у воді, без каменюк, але і без течії. Чудові береги, по правому видно лісочок (без маслюків, на жаль). Уважно вдивляємось вперед, бо в околицях Чуднова багато тросів через річку. Обпливаємо якісь кар’єри. Пороги, виявляється, бувають і зі стоячою водою, спокійно проходимо зліва-направо поміж великих каменів. Та за ним мостик, під яким стрімкий перекат, теж вписались зліва-направо. Перекус в Березній. Шкода, що дуже часто заболочені береги, важко вибрати місце для гарного виходу. Наступна перешкода — поріг, завалений дровами. Проходили його лівим краєм, поміж камінням якось намагались знайти місця для проводки. Добре, що цього дня пороги були короткими.
Стали на ніч на великому лузі, на лівому березі. Але берег досить високий і заболочений. (навпроти Крутнів).
7 липня. За ніч застояна вода в річці зробилась геть зеленою і з гидкою піною. Порогів-перекатів нема, але болотисто. Для забору води перед Хмільником людьми насипана штучна гребля з каменюк. Думали, чи не можна якось посередині пройти, але вирішили не ризикувати. Обнос недовгий лівим берегом.
Перед Хмільником пішли лівим руслом, пришвартувались до східців набережної. Погуляли містом, набрали води з кринички біля музичної школи. Люди на нас задивлялись, але не сахались, а допомагали і показували дорогу. На протязі всього маршруту нам щастило зустрічати тільки доброзичливих людей!
Продовжуємо сплав. Застояна вода далі. Більше поворотів, але вся вода підперта наступною греблею. Під мостиками дерев’яними нормально проходимо. Від великого автомобільного мосту ще 45 хвилин до греблі. Бог дав погоду! Безмір води і неба! Краса! Це Сандрацьке водосховище.
Після трьох «безвихідних» годин вигружаємось на лівому березі, через асфальтовану дорогу обносимося на красиву поляну біля греблі. Село Широка Гребля.
8 липня. Вночі десь були грози, нас вкотре оминули. «Після дощику в четвер», після закупів у магазинах, десь о 13 виходим на воду. Річка стає більш природною, «поворотистою», безперешкодною. Поодинокі мілини, камені. Оскільки рівень води залежить від розкладу ГЕСів, береги часто заболочені, можна небезпечно вгрузнути! Перед с. Порик величезна мілина, але дно тверде. Провели за чалки наші слухняні байдарки, тоді відновили сили перекусом і вирушили після острова правим рукавом.
І знову відчувається піднята, підперта вода. Чи то минула ГЕС дала більше води, чи то попереду наступна ГЕС тримає воду. Вітер розгулявся, добре що ззаду, допомагає нам, але часто зносить у бік. Мости, які були того дня — усі прохідні, але йти треба обережно і повільно. Дійшли до греблі в с. Уладівка. Обнос правим берегом, під великі верби. Черговий по станції попереджує, що воду пустять завтра лише о 12 дня. Що ж, переночуємо, почекаємо. Помилуємось чудовим заходом сонця…
9 липня. А виявляється, тут під греблею справа і скупатись можна, а здавалось болото-болотом. Тверде дно, але води обмаль, оголились острівці, на яких задихнулись без води рибки (бички). Хтось ходив в село, хтось з нетерпінням збирався на воду. О 12.15 дійсно відкрили шлюз.
Але відразу за першим поворотом виявився оголений поріг, який на наших очах, доки перетягували байдарки, перетворився в затоплений перекат.
Коли врешті сіли на весла і спробували гребти, то нічого не вийшло. Суцільні мілини, рівень води не встиг піднятись. Йшли ногами, йшли, йшли… до 14 години. Вирішили під велетенською вербою перепочити, перекусити і почекати на ВОДУ!!! Дочекались.
Далі було трохи легше. Інколи серед спокійної річки траплялись камені, частину було видно над водою, а про існування інших під водою ніщо не вказувало, доки байдарка не зустрічалась з ними. Бо вода непрозора, течії нема, ніяких завихрень як ознак каменів.
Десь біля 18 години опинились ми перед мостом в с. Іванові. Оминули щасливо безліч стовпчиків від старого мосту — а попереду пастка, проходу нема, стовпчики, каменюки, навалені дерева. А в спину дихає чорна хмара! Аврально-швидкісний обнос лівим берегом, наввипередки з грозою. Встигли! Навіть намети поставили, а природа вкотре змилувалась над «непритомними»: зусібіч хмари, грім, над нами дощу нема!
І тут виявилось, що наші намети на шляху у корів, які вертаються додому через річку! Пастухи дуже ввічливо попросили нас пропустити худобу і ВИБАЧАЛИСЬ, що нас потурбували!!!
Намети перенесли, вечерю на газовому балоні нашвидку зготували. Вирішили, що завтра днівка, щоб гідно підготуватись до завершення походу.
10 липня. Як все добре склалось! Чудовий пляж для миття байдарок і для купання! Навіть приємна швидка вода. Але теж підводні стовпчики, обережно! І всі стовпчики перед мостом, які вчора так добре було видно, сховались під водою! Водії наші поїхали по машини в Летичів. Ми відвідали Іванів (Янів). Які хороші люди тут живуть, небайдужі до історії свого краю, готові розповідати про своє село, показувати історичні пам’ятки: костел, замок Холоневського…
А на довершення всього нас, прибульців-зайд, щедро обдарували трьома літрами домашнього вина, овочами з городу, запашним хлібом і готовою, звареною, ЩЕ ТЕПЛОЮ кукурудзою! Хай вам Бог віддячує сторицею за таку доброзичливість!
11 липня. О 9 ранку подякували Богу, річці, природі, вирушили в дорогу додому — і почалася злива! Але всі, живі-здорові, натхненні незабутніми днями, щасливо повернулись до Львова!
ВИСНОВКИ: На жаль, річка Південний Буг, як і багато інших українських річок, хворіє через греблі, водосховища. Деякі ГЕСи взагалі не працюють, вода застоюється і цвіте, течії нема, береги часто болотисті, риба задихається. Проте, наша свідома відчайдушність себе виправдала: побачили нові місця, чудові краєвиди, різноманітну, нову для нас річку, загартувались на порогах-перекатах! Перефразовуючи старий лозунг, хочеться сказати так: «На байдарки з радістю, а з байдарок з гордістю!» МИ ЦЕ ЗРОБИЛИ!
Гребла,
фотографувала,
писала
Анна Волинська.
