Острів Джарилгач

Дата походу: 10-20 серпня 2019 р.

Водна частина походу: 11 – 18 серпня.

Екіпажі:

Гарбузюки Володимир (адмірал), Майя (пом. завгоспа), Софія (матрос, від 15 до кінця) – надувна “Divecasper-3″

Денисюки Віктор (капітан) і Наталкка (матрос-завгосп) – “Таймень-2″

Дубовик Олексій (капітан) і Кузьо Ганнуся (матрос+власник човна, від початку до 15 серпня) – надувна “Divecasper-2″

Юля (капітан) і собака Одрі (матрос, амстаф) – надувна “Zelgear-1″

 Ідею походу завдячуємо нашим друзям з Коростеня-Києва, котрі відвідували минулого року острів просто так, без човнів. Відтоді увесь рік ми збирали інформацію – і на youtube, і серед звітів, і письмову, і усну, і з погодних сайтів, і з «вітрових». Оскільки повнометражного байдарочного звіта не знайшли, вважаємо за потрібне свій зробити максимально корисним для інших (тому він – більш інформаційний, аніж емоційний). Але всім, хто планує туди йти, радимо переглядати безліч відеоблогів мандрівників – здебільшого це будуть піші одинаки та рибалки – це допоможе краще зрозуміти специфіку місця та його приваби/ризики.

Нитку маршруту обрали так, щоб, максимально пройти морським узбережжям. Потяг зі Львова довіз нас до Херсона, там замовлений бус (за 2000 гр., Едуард, тел.   0502540744) – у Лазурне.

Основні продукти везли із собою (тушівка, ковбаси, кава, згущик, сири, сухофрукти і т. і.). Докуповувались в АТБ неподалік херсонського вокзалу – там можна купити насправді все необхідне. Ще в потязі з’ясували, що двоє наймолодших членів групи не взяли рятувальних камізельок. Зметикували, що найкраще їхати в дитячий магазин або ж – в Епіцентр (насправді у будматеріалах завжди можна знайти замінник туристичним речам, перевірено на собі:). Забравши Юлю (приїхала власним автом з Києва) і її псину Одрі поїхали в Епіцентр. Тут замість дорогезних (600 гр.) надувних камізельок купили дешеві карімати, з них яких на стоянці Олексій пошив собі рят. камізельку, а Ганночці в пригоді стала її робоча камізелька, до якої пришили невелику плавальну дошку:).

Дорога з Херсона в Лазурне бусом тривала трохи більше двох годин. З вікон бачили поля помідорів, величезні баштани з кавунами, динями – відчуття, що потрапили справді в інший світ… Останній відтинок – по радянській  бетонці – вимотав душу. Зрозуміли, що на сам морський берег біля протоки нас машина не вивезе, а переносити речі – далеко. Тому знайшли заплановану на карті місцину у затоці, десь за 1 км від протоки – в районі колишніх дитячих таборів. Це від перехрестя (з магазином та пивно-квасовим кіоском) – ліворуч. Там знайшлося серед відпочивальників місце, де ми й склалися за якихось 2 години. За продуктами (хліб і смаколики) ходили на перехрестя – 10 хв. пішки. По воду – в один із таборів поруч, на березі, де нам дозволили набрати досхочу в усі наш ємності води, ще й додали дві своїх.

Одразу про воду: у нас було 40 літрів води – ми розраховували, що дійдемо до Монаха, де можна поповнити запаси (це 18 км. від протоки), але біля Монаха не приставали – тому наступна вода була аж на 6-й день походу. В цілому, на групу з 7 чоловік цих 40 літрів вистачило на 5,5 днів (про готування – далі).      

Стали на воду о 16.00. Рівень води низький – йшли затокою до протоки десь 40 хв, при цьому хтось пройшов, а хтось виходив і проводив байдарку. 

Протока зміліла настільки, що нею постійно курсували дорослі і діти, тому початок острова був густо залюднений. Вийшли в море – і відчули хвилю. В цей (і ще кілька наступних) днів вітер був із південно-західного боку, тобто у праве плече. Йшли галсами (що збільшило одразу кілометраж ледь не втричі). Сила вітру була достатня, аби ми із задоволенням і цілком новими відчуттями пройшли свої дві години, просунувшись … на трохи більше як 1 км.  О 18.00, як і планували, зупинились на стоянку. Пляж поступово збезлюднів і ми опинились у такій очікуваній самоті серед морського узбережжя.

Ця частина острова – коса на 18 км. – найменш зручна для стоянок, оскільки майже відсутні кущі, це – просто пісок, трава, плаский краєвид. Але зате неймовірної краси заходи і сходи сонця, а також можливість розгледіти сотні птахів та відчути усю майже безмежну просторінь. Ми ж все-таки знайшли поодинокі кущі і біля них розташували кухню.

А тепер – про спорядження й кухню.

Для готування уперше використовували газовий балон ємністю 5 л (був наповнений для безпеки на 4,7 л.). Одразу скажу – вистачило ідеально, навіть для фінішного сніданку на 9-й день у Скадовську. Мали із собою ще два малих туристичних пальника. Тому основні страви (вівсянку з сухофруктами на молоці зранку) й кашу із тушівкою (+обов’язковий салат) готували двічі на день. Каву/чай зазвичай варили на малих пальниках, хоча кілька разів великий казан чаю варився на великому. Висновок – при розумному використанні такого обєму газу достатньо для такого походу (за наявності малого пальника).

Також цілком вистачило продуктів – 10 бух. хліба (частина таки зацвіла, обрізали, сушили на сонці) під кінець пішли в хід запасені галети. Також львівський сир (Чеддер і Сулугуні в вакуумних пакетах) з мережі «Твій сир» чудово себе показав. Корисним виявився смалець (2 круглі коробки), московська ковбаса (4 палки) також вижила. Овочів (капуста – 7 гол. перець – 3 кг, огірки – 3 кг, помідори – 6 кг, цибуля – 2 кг), як завжди, можна було б більше, але помідори дуже швидко почали псуватися – і ми їх їли в першу чергу. Малосольні огірки в пакеті перетворились на солоні – але були цілком їстивними. Сухофрукти (набір з горішками – 1 кг, роздинки, сушені домашні яблука й виноград) заміняли нам цукерки, а також були додатком до ранкових каш, хоча теж можна було б більше взяти.

До обох пальників – великого й малого – брали вітрозахист, придуманий власноруч із … великої гофрованої труби (продаються в будматеріалах). Один шматок розрізали, другий – одягали згори на малий пальник. Легко сплющуються і не займають місця, легкі – мінімум затрат, максимум вигодJ.     

Також до спорядження належали тенти (обов’язково мати, і не один), пляжні парасолі (вдалося поставити лише двічі через сильні вітри), сачок для креветок (зламався  першого ж разу, креветки їли один раз і небагато:), ласти, маски, трубки – усе для плавання, хоча нічого надзвичайного у воді й на дні не побачили. Надводний світ був набагато цікавіший…

 Наступного дня збирались зранку довго: акліматизація, втома від дороги тощо. Кава, сніданок, збори – вийшли о 10.30. Йшли до 14.00. На дві години зробили перерву, перекус – і поплили далі до 18.30. Це був найнетиповіший день, оскільки такого більше не робили – плисти у спеку просто нереально. За цей день усі добряче підзагоріли й натомились.    Тому усі наступні немає сенсу описувати окремо, оскільки графік був незмінним:

5.30-6.00 – підйом.

До 7.00-7.30 – ранкова кава з печивом, збори.

7.10-7.40 – вихід на воду, гребля близько двох годин.

Бл. 10.00 – зупинка, сніданок, розбиваємо табір. Перечікуємо спеку в тіні, купаємось, робимо перекус. Після 16.00 – виходимо з тіні, купаємось, робимо вечерю. О 21.00-21.30 – відбій. Тут, до речі саме в цей час швидко темніє – тож лягати спати дуже легко, як і прокидатись вранці.

Саме за таким графіком ми жили усі наступні дні, окрім передостаннього, 17-го, коли зробили повноцінну днівку на ще майже дикому місці, за першим бунгало (там вперше і набрали води) – тобто за дорогою на бухту Глибоку, і за 4 км. до Маяка.  

Вітри

Після сплаву з подивом читали звіт про червневий сплав, учасники якого за попутного вітру за два дні дійшли до маяка…У нас попутний вітер був тільки останнього дня останніх 4 км… Перші дні – сильний зустрічний, наступні – боковий з моря на сушу.

Чого ми остерігались?

– Відсутність води

– Сонце

– Павуки

 Що виявилось:

         Запасу води, який взяли з собою (40 + літрів) вистачило на тиждень. На острові кілька джерел, перша точка – біля закінчення коси і початку власне острова – біля хатини монаха Марка (церкву змило штормом минулої осені). Ми там не зупинялись, наступна – біля бунгало.

         Так, сонце добряче шкварить, але коли знайти прихисток за кущами оливок (крім них – жодних інших кущів), можна перечекати пік спеки.

         Павуки є. На другий день сплаву ми перечікували спеку під оливковим кущем, їли там, лежали на килимках, а зранку з’ясувалось – під нами було гніздо каракурта, і коли ми забрали свої речі – він виліз на сонечко, але нікого не вкусив. Отже – треба дивитись під  ноги, добре оглядати місце, де зупиняєшся, сідаєш, вариш їжу.

         Сильний вітер, який ламає дуги палаток, піднімає в повітря надувні каяки і насипає усюди дрібний пісок. Намети треба ставити, коли вітер вщухне – під вечір, а перечікувати – за кущами в тіні; в пригоді став лайфхак: кілки від палатки в пісок треба встромляти не вертикально, як завжди, а горизонтально, добряче засипавши піском.
–      У такий похід варто ходити човнами одного типу/класу – і це мають бути надувні плавзасоби. Віддаємо належне мужності нашого єдиного екіпажу каркасників – Денисюкам! Але, мабуть, вдруге вони не захочуть повторити свої подвиги: їм доводилось виходити взагалі без кави рано-вранці, аби уникнути хвиль; для каркасної байдарки прибійна хвиля – особливо небезпечна; були й оверкілі…

Зустрічі під час сплаву:

З людьми:

         У протоці між материком і островом зі сторони Лазурного  хаотично блукали, дивлячись собі під ноги з п’ять десятків людей різного віку і статі… Що це у вас – зомбі-апокаліпсис? – спитали ми дівчину на березі. – Нє, ета ані іщут рапанав – відповіла…

         Початок коси Джарилгача теж заповнений відпочивальниками, що перейшли протоку, вглиб острова поступово їх кількість зменшується…

         Але кілометрів за два-три від протоки на березі загорожа і якась халупа. В загорожі мордується від спеки пара голодних страусів.  Сюди на продовгастих «бананах» водні мотоцикли підвозять відпочивальників… Коротка зупинка – і назад до Лазурного.

         За страусиною в’язницею повз наш табір час від часу проходили голі хлопи, які несли одяг в руках або на плечі… Там нудистський пляж, і ті, кого вже зовсім знудило, увечері повертались додому… Після пляжу вже матрацників немає….

         Другого дня поруч з нами таборував киянин Олег на щойно купленій надувній двійці. Один. Ми познайомились і згодом потоваришували. Досвідчений турист. Він відвідував місця свого дитинства, яке проводив часто у Лазурному. Обмінялись адресами, домовились про спільний сплав.

         Ще один мандрівник – сухопутний – йшов пішки 40 км від маяків до Лазурного. Білорус. Пригостив нас консервою сябровського виробництва. Рідної мови не знає, хоча за своєрідним акцентом одразу визначаємо звідки… Позитивний. Обмінялись адресами.

         Ближче до маяків знову почали зустрічатись неодягнені істоти обох статей… А-а-а-а-а – там теж пляж для знуджених :)))

         За км 5 до маяків у місці, де дорога веде на протилежний берег острова, у бухту Глибоку, більше «диких» відпочивальників під кущами. За кількасот метрів на дорозі до бухти є будиночок «лісників» (а де ліс?) – працівників парку. Якщо вони не дуже п’яні – покажуть де у них кран з водою!

         Навколо маяків багато люду. Сюди курсують пароплавчики зі Скадовська, у більшості вони тусуються тут кілька годин і відправляються назад. Є туалети і кафешки. Щопівгодини від причалу, до якого метрів 200 стежкою на протилежний біг вузького у цьому місці острова, курсують плавзасоби до Скадовська.

         В Скадовську нам треба було переночувати. Таке місце ми знайшли одразу біля дебаркадера під стінкою порту за купами водоростей, через які тут ніхто не купався. Тут під стінкою (в кінці якої пивбар!!!) ми і поставили намети.

Зранку прокинулись від звуку екскаватора і розмови його водія з водієм трактора з причепом: «Да, сейчас будєм грузіть, а етот домик будєт мєшать!» – це він про нашу палатку, яка стояла найближче до тієї купи водоростей. Ми вискочили як обпечені на ці слова. Тільки Софія просто відсунулась в наметі на 10 см. від стінкиJ і продовжувала додивлятись сон. Завантажили вони акуратно, домік не постраждав…

         Пів ночі з трьох точок на пляжі лунала музика, виконувались пісні, які були популярними років 30 тому…

З тваринами:

         У верховітті маслинового куща на другий день мандрівки у велико-о-о-му гнізді сиділо величезне пташеня, мовчало і зиркало великими очима. Ми перебрались під інший кущ, щоб не лякати його і батьків. Наші орнітологи Ганночка і Олексій підтвердили: це хижий птах, підсоколик.

         В морі не раз бачили дельфінів. Спочатку здалеку, а потім вони виринали поруч з байдарками;

         На протилежному боці джарилгацької коси у плавнях виднілись тисячі різних птахів, серед них і рожеві пелікани – справжня рожева хмара.

         Пробігав заєць

         Наша собака почула якогось звіра у заростях, ним виявився єнотовидний собака (далекосхідний), колись завезений аж звідти в Україну. Малий, волохатий,з характерною бузею.

         Отой каракурт, що сидів на місці нашого табору…

         Два невеликих на зріст олені – муфлони

–       У воді було дуже багато медуз (так, вони трохи обпікали), серед них є істівні (у Лазурному на пляжі іх продають смаженими); на мілині спостерігали раків-самітників та реброплавів – дивних прозорих створінь;

         Ну і , звичайно, наша головна розрада і забава – собака Одрі, хазяйка Юлі, теперішньої киянки.  Їй набридло увесь час йти на каяку з подругою Юлею, і вона вже від другого дня сплаву мандрувала куди хотіла – здебільшого чомусь обирала нашу байдарку. Це і честь, і, звісно, особлива розвага: собака бігає по борту туди-сюди, не зважаючи на хвилі і крики… Час-від-часу добре вихована псина стрибає з носу байдарки у море і метрів сто вигрібає до берега: …попісяти… Потім – так само назад. Якби не спеціального пошиву рятівна камізелька з ручкою на спині – вона би й досі там плавала))… Разом з хазяйкою

Транспорт:

         В Скадовську нас знову забрав водій з Херсона (Едік), якого ми телефоном зорієнтували на пляж. На вокзалі довелось переносити речі через віадук до 3-ї платформи. Але ж це – вже додому. Наші друзі Олексій, Оленка і Максим підсідали до нас у Миколаєві, і замовлені у них холоднюче пиво з чебуреками були просто фантастичні!!!!!  

 Висновки: Маршрут цікавий, можна проходити його багато разів, змінюючи нитку маршруту, тривалість перебування на острові і т.д. Ще плануємо туди обов’язково потрапити – вже з іншої точки старту.

  Наш спокій охороняли прикордонники, у яких ми зареєстрували сплав перед його початком. Вони кожного дня турбувались про наше переміщення маршрутом. А їх колег-авіаторів ми бачили  у повітрі! Дякуємо!

 P. S. Розуміючи, що йдемо в пустелю, запаслись саперною лопаткою і чорним поліетиленом аби робити тимчасові туалети на місці стоянок. Практика показала – рельєфа цілком вистачало і без поліетилену… Виник новий термін – «компас», бо саперка вірно вела в потрібному напрямі)) 

Сміття везли в мішку з собою і викинули у сміттєві баки біля причалу… Усіх просимо так робити…

 

 

 

Поділитися на facebook
Поділитися на google
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin

Залишити коментар

Доброчинні пожертви на сайт

Сайт клубу існує на щорічні пожертви учасників сплавів і симпатиків клубу. Просимо надсилати прийнятну для вас суму на рахунок керівника клубу:

Raiffeisen bank aval

4149 5000 2381 0230

з позначкою (на сайт)

Звіт про використання коштів протягом року на сайті кожного грудня