Минулорічний сплав Турією усім дуже сподобався, тому було вирішено повторити його цього року, продовживши на кількадесят кілометрів – від Ковеля. Космічна розвідка та розвідка, надіслана нами у Ковель для пошуків місця старту підвели – галявина біля зруйнованого стадіону була, але спуск байдарок на воду не хотілося робити у болоті, з-за чого усе товариство, яке зїхалося із Львова, Луцька, Києва і Коростеня у кількості 23 душ, переночувавши на березі ріки, наступного ранку жваво перебралося на кілометри два далі – до автомобільного мосту за базаром, де пологий чистий спуск до ріки. Під мостом жили цигани, які зблизька виявились просто бомжами. Разом з ними бомжувало трійко малих симпатичних дітей… Служби, які б мали опікуватися долею цих симпатичних дітей, їх життям і навчанням, я б згноїв у тюрмі….. Отже, склавши байдарки, ми вирушили десь біля обіду 7 липня.
Перші враження були непогані – води малувато, але йти можна. Та вже о 16 годині почався, як ми його назвали – “город”, де можна було розпізнати велику кількість водяних рослин, частину з яких ми бачили вперше – бо вони, зазвичай, живуть під водою )))))
16.17 – перша перешкода, спочатку рубали мачете, потім – сокирою, потім розтягали.
16.50 – перша коротка зупинка.
18.13 – якась заблукала коза жалібно кликала когось…. Зголосився наш Рома і відважно скочив у болото. З хорошими думками, природно – показати бідній тварині дорогу додому, але вона, налякана, дременула світ за очі.
18.44 – на правому березі неподалік села Бахів видно хороше місце, за більшої води ми б підійшли просто до берега, але тут довелось топтати стежки у очереті. На березі бачимо стіл з дахом, сухо, немає комарів (їх і не буде).
20.50 Поки усі облаштовували табір, чергові (традиційно першими чергують Майя і Володя Гарбузюки) вже зготували вечерю.
Вечеря була довгою, як це буває першого дня – усі раділи, що вирвались з дому, обговорювали минулі і майбутні маршрути, шукали сенс життя і правильну релігію, аж серед ночі поснули
8 – 9 липня
Наступного дня “страшні новини” з інтернету переконували усіх, що треба готуватись до великої бурі, і ми укріпили палатки, натягнули тент на столом і стали чекати. Дійсно, до обіду дув вітер досить сильний, трохи падав дощ, але під вечір розпогодилось. Ми купались, ремонтували сітку, якою нічого так і не зловили, спасались від чорного злобного козла, який, ймовірно, шукав оту вчорашню козу….
10.30 вирушили далі, зробивши спільне фото.
Заросле русло згодом розділилось на кілька проток, часом досить вузьких. Протоками можна було йти, хоча часом виникала думка: “А якщо протока заведе в нікуди – повертатись назад буде важкувато і довго”.
12.44 – Бачимо село, згідно карти – це с. Гішин. Виходимо на берег біля церкви, оглядаємо. Найстаріша церква на Волині, нам люб’язно відчинили храм і дозволили його сфотографувати. Поруч кладовище. Поповнюємо запаси води, хтось відвідує магазин і йдемо далі.
14. 29 – Мальовничий місток у селі, на ріці знову хащі
16. 20 – Перекус на п/б у сосновому ліску. Тут можна і заночувати при нагоді.
20. 07 – Прекрасна стоянка на п/б у сосновому лісі на узбережжі затоки. Неподалік село Доротище. Вечеря і пісні під гітару.
10 липня о 10.30
Виходимо, за високим сосновим лісом, де ми стояли, треба одразу повертати праворуч.
12.36 Технічна зупинка на п/б біля лісу. Фотографуємось.
13.25 – зупинка в селі Заріччя. Купили молока і риби.
14.34 – За мостом мілко, кілька рукавів. Пішли правим. Проводили байдарки.
15.23- 15.40 – Коротка зупинка, випили гарячого какао біля с. Тойкут.
18.59 – Стаємо табором біля станції Несухоєже за Тойкутом. Періодично дощ. Ховаємось під тентом. Вночі ентузіасти смажили рибу на вогнищі.
11 липня об 11.15 виходимо. Погода не дуже, що видно на фото. Тільки наші найбільші йоги – Зоїні дітки бавляться на березі в піску.
15.53 – Перекус на п/б у сосновому ліску. Навіть зварили юшку.
16.30 – Мріємо, що “капуста”, “морква”, “цибуля” та інша городина на нашому річковому “городі” закінчаться……
15.53 – Минули монастир у Мильцях і зупинились на високому правому березі за мостом. Розвідка поповіла, що далі ріка так само заросла. Приймаємо рішення завершити сплав тут, а оскільки ще є вільний день – присвятити його вивчення околиць. Тож наступного дня ми відвідали православний монастир (РПЦ) у Мильцях, поблукали навколишніми лісами і ближніми селами.
Підемо на цю чудову ріку ще раз – але тільки після сніжної зими і (або) потужних весняних чи літніх дощів.
Турія – до зустрічі!!
