Братство ріки > маршрути > Стохід (Гулівка - Рудка Червинська)

Стохід від Гулівки до Рудки Червинської

28 квітня - 2 травня 2017 р.

 

Стохід південна притока Великої Прип"яті. Протікає вона в межах Волинської області. Свою назву повністю виправдовує - це лабіринт із проток, широких плес, стариць. Між ними море очерету, кущі, поодинокі вільхові дерева. Справжня українська Амазонка! Так вона виглядає з висоти:

 

Група з 14 чоловік з чотирьох областей України: Львівської, Волинської, Київської і Житомирської.  Найстаршому, Олександру Михайловичу, майже вісімдесят. На Стоході ніхто на цій ділянці не був, лиш я ходив по кризі під час зимових крижаних походів і то лиш місцями. Старт наш відбувся біля залізничного мосту в селі Заячівка, частина групи йшла з Гулівки. З мосту відкриваються далекі види на плавні.

 

Каркасні байдарки складаються довго, а моя надувнушка раз-раз і готово! Був час полазити по мосту і збігати в село за водою.

 

Тільки відплили від мосту - протоки стали ділитися. Старались держатись найбільш повноводніших, але не завжди це получається. Орієнтувався по роздрукованих гуглфотографіях.

Врешті попали в другорядну крайню ліву і човгали по ній. Вона мілка і швидка, з пісчаним твердим дном. Чурхали по бортам очерети. Потім пішли плеса, головне русло. Декілька раз вертались з тупикових проток.

Пропливли Краснянські мости.

 

Вранці трохи дощило, а тут почало проглядати сонце. Вже вечоріло. Я спланував ночувати на місці виселеного села Смоляри. Там є кладка і в лузі побудований маленький рибальський будиночок з сіном на горищі. Для цього треба проплисти ще з кілометер і перебратись з крайньої правої протоки в крайню ліву. А це ще та задача! Але пливем, поки сонячно і дме попутний вітерець.

 

 В одному місці протока перегорожена  стовбуром дерева. Це залишки зимової загати, в яку вставляли верші. Пробували знайти інші протоки - безрезультатно. Прийшлось чалитись до стовбура боком і перепилювати його. Хлопці з берега відтягнули половинки. На нелеликій вільсі висить якийсь лантух. Аж ні, придивляють, а це велика бородата сова! Цей вид другий за розміром на Україні.

З'явились військові літаки. Неочікувано почалося бомбометання на військовому повурському полігоні, що розмістився в двох кілометрах західніше Стохода. Ще над річкою від Сушки відділялись по дві маленькі краплини - бомби і безвучно падали на полігоні. Вони були без вибухівки.

Проплили великий сухий остров-дюну з дубами і соснами. Протоки маленькі, місцями ледь протискаємось. Я по-переду і забираю кожен раз лівіше. Налітає знову літак, від нього відділяється дві довгі білі ракети довжиною з байдарку. Одна зразу бере в сторону і входить в штопор, падаючи десь далеко в плавні. Вся увага прикута до другої. Ми сидимо, опустивши весла і в повній тишині, задерши голови. Ракета планує по колу, поступово знижуючись. Рух плавний і прогонозований. В один момент всі чітко зрозуміли, що вона впаде на нас, або десь поруч. Сильний мокрий удар десь позаду, за поворотом, де витягнулись замикаючі байдарки. Здаю назад і чекаю на них. Поступово всі підпливають. Над останньою байдаркою ракета пролетіла з свистом в 8 метрах і плюхнулась в плавні в 50 метрах, пропорола їх, підскочила і ще раз впала.

  

 

Попереду русло кроною перегородила впавша вільха. Поки ми  обрубували її, дві байдарки повернулись і сходили пофотографувати ракету. Ми, прорубавшись, нарешті протоками підплили по лівого берега, але нижще мисливської хатини. Трохи вернулись проти течії. Почали витягуватись на берег. Я ще мусив вернутись до розвилки, бо двух байдарок досі не було. Дороги вони не знали і могли просто далі плисти по течії в нікуда. Але вони якраз виплили на мене і ми благополучно вернулись до хатини.

 

Розставили палатки. Під"іхали військові, розпитували про ракети. Виявилось, що то зовсім не ракети, а пальні баки, які пілот скинув помилково, чи як там вийшло, бог його знає...

 

Після вечері співали пісень. Знову почали заходити на бомбометання літаки. На цей раз скидали справжні бомби. Небо і горизонт освітлювала яскрава зірниця, а через 5-8 секунд доходив звук потужного вибуху. Ото вистава! Деякі бомби розривались в повітрі. Близько півночі всі порозходились по палаткам, а я розтягнувся під тентом. Знову їдуть військові! Стали вечеряти на столику і розпитувати про баки. В плавнях плавав їх човен, шукав їх. Прийшлося по телефону координувати їх пошуки, вказувати на прикмети по яким шукати в тих безкінечних протоках. Вони знайшли вільху, яку ми обрубували і від неї я їх чітко вивів в час ночі на бак.

Ранком прилетів вертоліт і пів години, поки ми збирались кружив над нами і плавнями.

 

 

Поки всі ставали на воду, я виплив вперед і виліз на великий сухий острів, на якому колись теж стояли хати Смолярів. Тут є залишки майже зруйнованого німецького доту з Першої світової війни. Понад острів кудись плив місцевий рибалка.

 

Нарешті всі в зборі. Пливем центральними протоками, поступово зміщуючись до лівих берегів. Часом попадаються затори з плавучої рослинності. Пробиваємо їх на силу.

 

Дуже часті повороти. Часом на 180 градусів.

 

 Часом попадаються широкі і глибокі плеса!

 

 

Під лівим берегом, я знаю, є вихід на тверду землю. Завертаємо туди мілкою швидкою протокою. Під байдаркою пісчані мілі і водяна рослинність.

 

В лісі великі пісчані гірки, порослі мішаним лісом. Вони всі зриті окопами і бліндажами. Є навіть бетоновані! Тут сиділи німці з австріяками в Першу світову.

 Берег тут чудовий. Влітку на сухі піщані поляни виповзають черепахи відкладати в теплий пісок свої яйця. Їх часто викопують і з"їдають лиси і єнотовидні собаки, тільки шкарлупа валяється.

Трошки відплили і опа!  - на березі впіймалась черепаха. Велика, як тарілка.  Ми надовго застрягли. Спочатку розібрали рибацьку зимову загату, потім перепилювали товсту вільху.

 

Очерети почали змінюватися заплавними вільховими лісами.

 

Підлісок з густої пахучої смородини. Багато молодої кропиви.

 

 Річка текла в суцільних коридорах. Тут навіть гуглфотографії не допомогали - проток серед густих дерев зверху не видно. Марно я вдивлявся в фотографії і карти.

 

 Тут довелось трохи поблукати. Запливали в перегородженні деревами і рибаками протоки. Прийшлось набігатись, шукаючи проходи. Раз влетів по стегно в бобрячу нору з водою.

Навпроти Бережниці зачалили флотилію, зупинившись на обід.

 

Холодно, чорт забирай, мусив надягнути флісові рукавиці!

 

Мілке рівне плесо.

 

Біля  Бережниці обніс через місток. Далі ще один, менший, який на фото - перед ним треба повернути у ліве русло...

 

Місцеві рибаки блесною прочісують ріку.

 

Протоки йдуть далі гарним лісом. Часом зустрічаються гарні полянки. Тут, між Бережницею і Стобихвою, мій найулюбленіший участок.

Часом доводилось смішно протискатися під поваленими деревами.

 

Знову був обнос. Ріку перегородили одразу два дерева. Я з надувнушкою легко перепригував через них.

 

 

Байдарки переносили не розвантажуючи - на трьох широких ременях з петлями для рук - окрема подяка Юрію з Червонограду, який їх захопив з собою!

 

А тут вже хтось перепиляв два стовбура і байдарки націлились на пропил!

 

Ненадовго виглянуло сонце.

 

 

Капітан Ондрас проводить байдарку під деревом, а юнга Ганнуся голосує, щоб її не забули на острові!

 

 

По праву сторону потягнулись луки, потім затоплені ліси відступили і зліва. В Стохід влилась чорна болотна річка Стобихівка.  Недалеко і саме село Стобихва. Зачалюємся під сосновим лісом на високому горбку.  Декілька чоловік іде зі мною в Стобихву за водою, і так, на екскурсію.  Пані Наталя з подивом і захопленням розглядає солом"яні стріхи, вікові дуби, давні колодязі, господарські споруди багатьох закинутих господарств. Колись тут жило 1400 чоловік, зараз і 50 немає.  Село підупало в Першу світову. Тут розміщався штаб німецької дивізії. Потім поруч утворили полігон і за людей забули - ні світла, ні дорог...

Першу ніч я добряче вибився з тими вояками. Та й за день набігався по корчах в пошуках проходів. Тому рано ліг під свій тент. Від вогню ще довго доносились голоси і сміх. Наталка і Ганнуся так заразливо сміялись, що мої губи крізь сон самі посміхались.

Вранці пішли до джерела по воду. Зайшли на гору в бувший панський маєток, заглянули звисока на Стобихву. На горі хрести і великі дуби.

 

 Відпливаємо організовано.

Ми пливемо в жовтому човні, в жовтому човні, жовтому човні! І наш човен шкробає по дні, шкробає по дні, шкроб-шкроб (із репертуара юнги))

  

 

Спочатку ще багато дерев, попадаються острови з дубами і соснами. Далі більше плавні...

 Місцями кущі змикаються так щільно, що приходиться протискатись. Я пливу попереду. Пішли дуже дикі місця.

 

Бачили величезного орла. Зрештою, забираючи в протоках правіше, вийшли на середні і широкі плеса! Десь поруч вже Малий Обзир.

Перед обзирянськими мостами пішли знайомі протоки, але не довго)) Тут я ходив по кризі.

На мостах в альтанці обід. Дехто прогулявся.

Після мостів пішли справжні очеретяні джунглі. По бокам проток стіна очерету!

 

Вихід з широкої протоки на плесо.

Небо хмуриться! Починає накрапати дощик. Але до устя Черевахи, де запланована ночівка, вже недалеко.

 

Човни  на припоні. Десь там, за лісом, село Набруска, де я подорожував цієї зими.

 

 

Авангард групи розігнався і проскочив мимо устя Черевахи. Прийшлось повертатись проти течії. Ставили палатки вже під дощем.

 

 

Народ не сумував. Всі швидко поставили намети. Задиміло багаття. Чергові зварили чай, а потім смачний борщ.

 

Ввечері співали. Головні заспівувачі Ганнуся, Мая і Зоя. Я в цей вечір особливо проникся співами, гарними жіночими голосами.

https://www.youtube.com/watch?v=bB97yArLJk4

https://www.youtube.com/watch?v=m9Vc5MOoR2s

На ніч дощ стих. Зранку навіть стало проглядувати сонце. Я пройшовся прогулятись по дюні, на якій ми стояли. Верхи зриті окопами. Назбирав жменю патронів виробництва 1916 року. В одном місці, на південному схилі, видно був хутір. Там знайшов черепки і ковані цвяхи. Приніс це все в табір.

 

 

Погода потроху розгулялась. Пішли чисті викошені луги перед селом Боровно. Стохід (о, диво!) зійшовся в одне русло, але не на довго)).

 

 

Тут, на відкритих просторах, ще й проти вітру, я почав відставати. Позаду плив також екіпаж з відеокамерами. Вони проводили зйомку птах, пейзажів, підводної рослинності. На лугах я також багато фотографував.

 

 

На відкритих лугах кипіло життя пернатих, особливо куликів.  В повітрі патрулювали луні очеретяні. Вони коричневуватого забарвлення з чорними кінцями крил. Нас здорово натаскала Ганна. Вона орнітолог.  Тут, на фото, вона роздивляється в ніконівський бінокль куликів, а Ондрас мріє їх усіх вистріляти з рушниці.))

Всього Ганна візуально і на слух (а вона дуже добре визначає птахів по їх співах), нарахувала на Стоході 92 види птах.

 

 

Боровенські береги. Порівняно високий берег піднімався до квітучих садів. Ма село!

 

На Великій Україні гаряча пора!

 

 

Білі чаплі близько не підпускають.

За переліском почалися мілкі швидкі протоки Стоходу в селі Оленине. Мартини і кулики ганяли над луками круків та сірих ворон. Все на виду!

Цвітуть груші.

 

 

На широких плесах  хід пригальмовує зустрічний вітер.

Тут, в плавнях, на гарячому сонці, обідаємо.

Щоб сховатись від вітру, веду байдарки вузькими протоками серед високих очеретів.

 

Випливаємо на кінцевий пункт нашої подорожі - Рудку Червінську. По вузьких протоках виплили на великий сухий острів, порослий величезними соснами. Тут ночуємо! Розвідка знайшла зручне місце.

 

Поки всі підпливають (а вони ще ходили на старе військове кладовище), беру мачете і заготовляю добрих соснових дрів.

 Дві кружки кави гасять спрагу. Натягую тент на полянці з рідкими маленькими сосенками. Центр тента на верхушці сосенки, розтяжки прив"язані до інших. Хм, ні одна билинка не постраждала))

 

 Чергові кухарі варять борщ "з усього, що лишилось". Я з великим задоволенням з"їдаю дві миски. Знову історії, пісні. Всі сміються з моєї "привички" рвати уві сні свої палатки. Якщо не можу розірвати руками, рву зубами. Потім пробуджуюсь, мовчки зашиваю і лягаю далі.

 

На вечір дуже холодає. Схоже буде приморозок. Зоя дає мені свій резервний спальник, Ганнуся одіяльце. Мені не спиться. Світить місяць, його проміння просвічує снопами через рідкі крони сосен. Йду гуляти в дальню частину острова. Кричать нічні птахи, чути віддалений хор жаб, стрекочуть цвіркуни. Далеко за Стоходом блистить пару вогників села. Світло місяця заливає всю луку, місцями стелиться білий туман. Вернувшись до вогню, вже нікого не застав - всі розійшлись по палаткам. Заліз під тент, закутався в все, що було. Морозне повітря вистужує лице...

Зранку протоками проплили до села і тут, біля мосту, почали їх розбирати. В байдарках привезли багато дров, наварили чаю. Опівдні приїхав за нами бус.

 

P.S. Дякую за додаткові фотографії Маю Гарбузюк і Зою Серебровську.

 

Ще трохи від Маї: "А тепер трохи із недавніх похідних вражень. Стохід - наша незрівнянна, скромна, тиха волинська амазонка без крокодилів і піраній, зате з безліччю птахів, квітів і навіть черепах. З посивілими дахами хат, старими і новими хрестами, з рукокоренями дерев, безкінечними меандрами русел у плавнях і безмежно відкритими долинними просторами. Кохання з першого помаху весла - це воно. Назавжди. У самісіньке серце. Туди просто неможливо не повертатись, хоча без провідника - ризиковано, а без вірних друзів - і поготів:) Лише краплину цієї історії можуть переказати фотографії, мої непрофесійні - тим більше, але втриматись годі:) Дякую Павлові Савчуку за ідею, Сергієві Пальку за ідеальне провідництво, а всій чесній компанії "Братства ріки" - за блискуче товариство!"

І від Ганни Кузьо: "Мій перший сплав на байдарках з прекрасними людьми Братство Ріки. Незабутній, холодний (хоча вуха обсмалила) зате без комарів, заплутаний, із безліччю контрастних емоцій. Над головою співали птахи та літали реактивні винищувачі. Ввечері біля багаття співали пісні під ритмічні вибухи бомб, які заглушували наші голоси  ударною хвилею. А ми ділилися емоціями та багато сміялися. Пропливали стародавні села, ночували на місцях боїв Першої світової війни поруч із ДОТами, спілкувалися із місцевими доброзичливими мешканцями, блукали в очеретах та пробиралися крізь вільхові джунглі Стоходу. Птахів було море, природа прекрасна, а найкращі - люди, які зібралися в цей похід. Дякую вам усім!!!"