Комарницькі гори 2

Зранку, поснідавши, о 9.00  вирушили далі. За підказками місцевих мешканців – а ми питали дорогу на Трускавець -  через 200 м. за церквою звернули праворуч – і далі йшли цим шляхом всі наступні шість годин! Насправді, як потім ми зрозуміли, можна йти селом і далі (а воно тягнеться на 17 км.), і, мабуть, кожна дорога праворуч виводить хребет, до отієї основної, давньої дороги на Трускавець. Але є відчутна різниця – йти внизу, нічого не бачачи, чи хребтом, насолоджуючись незабутніми краєвидами.

Так ось ми піднялись на хребет десь за годину – і побачили захопливу картину передгірської рівнини: Стебник, далеко Дрогобич, ………….. Широка дорога йде хребтом від однієї до другої вишки мобільного зв’язку. Ліворуч – пейзаж Орова, хати якого розлого розташувались на відрогах невисоких хребтів, праворуч – рівнинний краєвид індустріального Прикарпаття, густо населеного містами і містечками, селами і хуторами, із блакитними блюдечками озер. Несподівано далеко-далеко, з-за чергового зеленого пагорба, наче той справжнісінький Лас-Вегас серед рівнин, вигулькує наша кінцева мета маршруту –– курортний Трускавець. Десь об 11.00 на одному із чисельних перехресть (хребет перетинають дороги ліворуч і праворуч) виходимо до обгородженого хреста. Читаємо напис: «Куплено господарями Солом’яного 1939». А внизу бачимо іншу дату – 2004. Розгадати загадку допоміг пан Мирослав, мешканець Орова, який пас тут худобу. Він розповів історію хреста: ще за Польщі селяни хутора Солом’яний (він лежить трохи нижче хребта, праворуч нашого шляху) заколядували чимало грошей. Вирішили використати їх з користю для громади. Серед пропозицій була ідея поставити хрест на хребті, де перетинаються дороги з Орова й Солом’яного: тут часто блукали люди, тож потрібен був знак, який би допоміг орієнтуватися. Хрест на кошти громади купили 1939 р., а ось встановити вже не встигли: прийшли совєти. Один з кмітливих господарів здогадався закопати хреста в себе на городі. Там той хрест і пролежав аж до часів Незалежності. І вже в новій Україні, діти тих, хто купував цей хрест, знову зібралися і  2004 р. встановили його на запланованому місці. Ось така зворушлива історія від пана Мирослава. До речі, він запросив нас наступного разу до себе на відпочинок: хата під бляхою, свіже молочко… Дякуємо!

А ще на цьому ж місці ми зустріли несподівану компанію: виявляється, в Орові можна найняти коней і верхи здійснити «кругосвітню мандрівку»  хребтами довкола Орова. Екіпірування й коні дуже пристійні. Цього разу вершниками були жінка, двоє дітей десь по 10-11 років та дівчина - у супроводі молодого провідника на розкішній біло-бурій кобилі. Краса!!!

Перед 12.00 минаємо останню хату Орова – біля межі лісу, і, пройшовши далі дорогою, що йде лісом угору, рівно о 12.00 виходимо на широке перехрестя. Його охороняє ста-а-а-резна старезна смерека (ліворуч). Власне, тут ліс виглядає по-карпатськи справжнім – смереки, смереки…. Дорога прямо веде до Борислава, ліворуч униз – до Орова, а праворуч – до Трускавця. Нам – туди. Спуск униз битою дорогою виявився крутим, затяжним, кам’янистим. Часто траплялися машини – всі їхали ізнизу догори. Дорога далі маркована. Часто перепочиваємо, аби на підвернути ноги (тут взуття має бути тільки туристичне!). В другій половині спуску трапляються джерела, деякі з них обладнані для відпочинку.

 

Десь о 14. 00 наша дорога «втикається» в перпендикулярну їй іншу.  В цьому місці доволі потужний потік води, що супроводжує нашу дорогу, йде в тунель і з гуком падає униз. Шум водоспаду чутно добре, до того ж тут від дороги дуже помітна втоптана стежка уздовж потоку води - вона продовжує попередній напрям руху. Маркування на дереві допомагає нам зрозуміти, що далі треба триматися не дороги, а саме цієї стежки. Пройшовши нею ще з кілометр, ми все-одно виходимо на дорогу і далі поганенькою, закинутою, засміченою дорогою-стежкою виходимо аже до межі Трускавця. Тут отой самий потік, біля якого ми звертали на стежку, востаннє перетинає дорогу (перед тим, як влитися у Трускавецький став неподалік), і, ми навіть змогли в ньому трохи освіжитись.  За 100 м. перед тим праворуч від дороги є джерело із водою. Ми води набрали, але вона була найгіршою з усієї, що нам довелось пити за ці два дні. Отже, о 15.00 наш похід закінчився.

Дорога виходить в Трускавці до санаторію «Батьківщина». Тут можна чекати на маршрутку № 1, яка йде до ринку, а звідтіль п’ять хвилин ходу до вокзалу. Ми витратили двадцять хвилин на очікування, потім приїхав маленький, напханий пасажирами ущент бусик, який зміг взяти лище одного пасажира – і це були, звичайно, не ми, а ми ж вирушилии до вокзалу пішки, вирішивши не чекати милості від ненадійного трускавецького транспорту. І мали рацію.

До вокзалу, напитуючи дорогу у нечисельних місцевих мешканців серед натовпу «здихлів» (так колись трускавчани називали курортників), ми дістались десь за півгодини. До відходу електрички на Львів залишалось ще півгодини. Купили квитки. З’їли аж по два (!) морозива. Посиділи на прохолодному пероні. Електропоїзд вирушив з Трускавця о 16.30, прибув до Львова о 19.20. Все.

Підсумки: радимо цей маршрут усім, хто має мало часу, або не хоче дуже напружуватись. Цікавий, пізнавальний маршрут для сімейного відпочинку, для підготовчого походу в гори із дітьми, просто для класного дводенного перебування на природі. Відносна близькість сіл, добре маркування, зручна дорога роблять його доволі безпечним навіть для початківців. За ясної погоди, доброго взуття та достатнього запасу води  Комарницькі гори обіцяють силу-силенну позитивних емоцій та незабутніх вражень!

P.S. Від вокзалу у Н. Синьовидному до вокзалу у Трускавці 33 км.

 

Маршрутом йшли Майя та Володимир Гарбузюки