від Заліщик до Хотина

 Продовження розповіді про подорож по рр.  Серет - Дністер

від  м. Чортків до м. Хотин липень-серпень 2007 р.

 

День сьомий.

Вдосвіта на нас мало не наїхала ще одна порція рибалок. Чую з намету діалог: "А це хто такі? - Та це байдарочники, святі люди. Шукаємо їнше місце". Роздумуючи над різними відтінками слова "святі", засинаємо знову.

Головна подія цього дня - зустріч із другою частиною нашої групи у складі двох байдарок (5 чоловік). Ми тримали з ними зв'язок, і коли вони почали складатись в Заліщиках десь годині о 15.00, ми вирушили на пошуки спільного місця для стоянки.

Таке знайшлось за кілометрів 5 за с. Виноградне на великому острові під правим берегом. За островом протока з швидкою течією. Для стоянок придатна верхня частина острова і нижня. Ми вибрали верхню. (Зазвичай ми не любимо стояти на островах, особливо невисоких, з міркувань безпеки - не один раз були свідками раптового паводку, коли за ніч вода підіймається на кілька метрів).

Розчистили мачетами галявину, влаштували табір, приготували вечерю і вийшли на берег - зустрічати друзів. Нарешті з-за повороту з'явились дві тоненькі рисочки - наші! Ми повибігали на берег, махаючи веслами, а Аня схопила хліб і сіль і побігла по воді їм назустріч. На диво, вона забігла досить далеко, хто б сподівався... Та, що біжить річкою, однако... Рибалки на берегах ще такого не бачили.

Ми вже тиждень мандрували і були сповнені тихим байдарочним щастям, а прибульці з міста - стомлені життям і напхані по горло своїми проблемами. Відчуйте різницю...

Був романтичний захід сонця, який ми фотографували. Вечеря теж не пропала.

 

День восьмий і дев'ятий

 

Пройшли до с. Колодрібка, де нас зупинив дощ. Місце знайоме з походу 2003 року. Табір за селом на похилій галявині перед старим садом на горі за метрів 300 перед поворотом ріки направо. Дрова в саду, вода у потічку (стежкою вздовж берега метрів 300 за течією).

Сильний і затяжний дощ примусив нас днювати. Ходили по гриби: за садом, на горі вздовж берега ліс. Ліс впритул підходить до урвища лівого берега - не ходити там у сутінках!

Переставили тент, що стояв біля вогнища, бо траву витоптали до багнюки. Відвідували село - стежкою берегом, нормальна дорога селом хв. 30. Мирослав Волинський ловив рибу.

 

День десятий.

 

Вирушили об 11.00. Сильний вітер в спину - аж весла вириває, наганяє хвилю. Небо синє.

Перекус зробили біля гирла р. Нічлава в с. Устя на галявині за навісним мостиком через Нічлаву. Перед впадінням Нічлави - високі скелі (лівий берег), між ними у ріку спадає струмок від недалекого джерела. У різні роки, залежно від рівня води, картина тут різна: часом можна вийти до джерела, часом воду набираєш з байдарки, часом звідси аж до устя Нічлави можна пройти попід скелями урвища підводним уступом (у спасжилеті!!). Варто тут зупинитись, напитись води і поповнити її запаси. (Ця вода, за словами місцевих мешканців, зрештою, як і в інших подібних джерелах, "помічна на очі". Вмиватись і пити її треба до сходу сонця).  До цього місця можна дійти і берегом, коли перейти мостиком Нічлаву, піднятись на гору над рікою і трохи пройти вгору по течії, то натрапите на стежку, що спускається до улоговини, де стоїть кам'яний будиночок над місцем, звідки струменить джерело.

З галявини біля мостика стежка веде поміж хатами до центру села, там кілька пошарпаних магазинів, але хліб і до хліба є.

Після перекусу вийшли о 16.00 і стали табором біля с. Дністрове. Увечері купались, ловили рибу, розглядали зоряне небо і місяць-молодик.

 

День одинадцятий.

 

Планували продовжити сплав, але з самого ранку на рибалок накинулась зграя величеньких коропів: у таборі почався ажіотаж, що переходив у паніку. Усі збіглись на берег і спостерігали за процесом витягування тих бідних рибин. Хто ж тепер кудись попливе, не поївши короп'ятини і юшки? Так і сталось, тим більше, що часу у нас було вдосталь.

Чергові патрали здобич, інші прали речі, купались досхочу, а ті, хто не був у селі відвідали його. Село гарне, з хорошою доглянутою школою і гостинними мешканцями. Проте воно, як і багато інших, потроху занепадає. Це окраїна Тернопільської області, рейсове сполучення то є, то немає. Хати вздовж річки спорожніли, а жаль.

Обжерлися тушкованими коропами і юшкою. Їли саму рибу без гарніру! Готував Богдан Литвин, а він розуміється на приготуванні коропа...

 

День дванадцятий.

 

Стомлені відпочинком, вирушаємо. Маршрут знайомий. Звертаємо увагу на те, що до неіснуючого вже села Дібріяни, яке усе колись вимерло від чуми, підійти неможливо - впав рівень води, мілина. Спека. Перекус в кущах на високому лівому березі перед Жванцем. Купання. Ось і Хотин, але одного з найкращих краєвидів не було - заболочені і засмічені береги біля фортеці нагадують сміттєзвалище. Ледве  в тому бруді знайшли місце для стоянки поруч з невеликою польською групою. Одразу взялись  за розбирання байдарок, під вечір сходили до  найближчої крамниці (від берега йшли майже годину в одну сторону). Звечора Юрій - водій легковика з прицепом вирушив за машиною до Заліщик автостопом.

 

День тринадцятий

 

Ранок. Легкий сніданок і кавуни - давня мрія завгоспа (куплені попереднього дня). Повернувся з машиною Юра. Екскурсія до фортеці. Хоча фортецю знаємо напам'ять -- взяли екскурсовода, прихильника соцпартії, як з'ясувалось. Він кілька разів патетично питав нашу групу - "Хто найбільший ворог українського народу ??!!" (маючи наувазі Л. Кучму). Ну, а наш молодий пластун Володя Литвин відповів, що думав: "Та Янукович, ясно." Ми дуже сміялись.

Всередині фортеці стояла шибениця і вози - тут знімали "Тараса Бульбу". В інтерпретаціії москалів-кіношників Тарас Бульба натурально москаль і увесь час викрикає з своїм галицьким акцентом (нікуди Ступка його не подіне) про Росію і прихід нового царя. Саме так і було - козаки спали і думали - "как бы им обустроить Россию…"

По обіді група розділилась - більшість без речей поїхала автобусом до Кам'янця на екскурсію у фортецю, далі на Хмельницький - Львів; меншість (5) машиною через Жванець і вздовж ріки теж додому.