Псел

 

 

Тут три розвовіді про Псел від різних учасників. Перша - від Зої Серебровської.

 

 

Путешествие по р. Псел (Сумы – Яреськи) 300 км, 6.07-18.07.16).

 

Действующие лица:

Володя Гарбузюк – адмирал, религиевед,  г. Львов;

Майя – Володина половинка, театровед, г. Львов; Пан Олесь – безропотно переносил тяжести, за что получил прозвище О’Лось,  литературовед  и прочая, Львов, Киев;

Устим (15 лет) и Демьян (8 лет) – отпрыски О’Лося; Устим – молодой, в подчинении и в экипаже у Завхоза, старший куда пошлют, главный инициатор и исполнитель всех дополнений к основной кулинарной программе;

Юлий и Галя – супруги, герои байдарок, патриоты Украины, волонтеры, Львов;

Игорь Андрушко – завхоз, строгий, но справедливый, Львов;

Мирослав Волынский – композитор и рыбак, автор 6-ти опер, которые еще ждут постановки, Львов;

Анна – боевая подруга и наставница Мирослава, поэтесса, автор либретто к его операм, Львов;

Семейство Беляк: Славик, Зоя, Соня, Саша, Марик, г. Коростень .

Володя Гарбузюк обладает волшебной способностью собирать вокруг себя людей. Некоторые из них хорошие с самого начала, некоторые – не слишком хорошие, но добрые. Плохие не приживаются.

Володя и Майя путешествуют с этим караваном по разным речкам. Некоторые участники давно уже стали постоянными, другие примыкают ненадолго, но все уносят в сердце тепло и желание когда-нибудь вернуться.

После совместного путешествия в прошлом году, мы тоже заразились «гарбузючеством», и захотели провести еще один поход в этой компании. У них в планах было пройти по Пслу от Гадяча до Яресек в течении одной недели.

При всех достоинствах, у каравана есть такая особенность, что передвигается он медленно. Для таких крутых ребят, как мы – это утомительно, поэтому Славик предложил выйти на несколько дней раньше, и начать выше по течению Псла, чтобы сначала немного устать и отвести душу.

Итак, мы начали в Сумах. После ночи проведенной в поезде и раннего подъема мы собрали лодку, рассовали по ней вещи и детей, взгромоздились сами, и приготовились получать удовольствие от гребли. Очень быстро выяснилось, что грести не так уж приятно. Очень хотелось спать, мы устали от заброски, лодка загружена, да в добавок течение слабое – в этих местах Пселл перегораживают несколько плотин. Нас встретила неприятность в виде городского говносброса ниже Сум. Но это все мелочи. Вечером Славик заглянул в карту, чтобы сравнить расстояние, пройденное за день с тем, что осталось… До Гадяча вместо, как полагал почему-то Славик, 120-ти км оказалось не меньше 180-ти.

Ну и начались гонки. Мы ложились с закатом и вставали с рассветом. Гребли как бешеные. На остановках дети высыпались из байдарки и нарезали круги по берегу – им трудно долго сидеть на месте. При этом мы старались все-таки наслаждаться рекой, и вообще путешествием.

По правде говоря, первые километров 70 можно было и пропустить. Река скучная, течения почти нет. Да и люди, которых мы встречали, вели себя диковато, к разговорам были не расположены, в общем, какой-то красный пояс.

Зато за плотиной в с. Ворожба обстановка стала меняться к лучшему. Река стала быстрой и прозрачной. Песчаное дно, лесистые берега, холмистый рельеф. Да и люди, с приближением к Полтавской области, изменились. С берега нашу лодку с прапором Украины время от времени приветствовали криками: «Слава Україні!». Однажды Славик, как обычно, поздоровался с мужиками на берегу:

«Добрий день!». Услышали в ответ:

«Добрий день! Вітаю шановне паньство!»

Славик: «У Вас така вимова, немов би Ви були гуцул!»

Відповідь: «Та ні, я мєстний, це я так, про всяк випадок, щоб по морді не получить!»

Нас почему-то принимали за бендеровцев.

Вот, наконец, Полтавская область. С. Михайловка и первый приятный сюрприз. На берегу обычное рыбачье место, а рядом – совершенно цивилизованная урна. Железная. И ее никто не украл на металолом!

С этого момента мусорники попадались регулярно. Они конечно еще первобытные, не приспособленные для вывоза, просто ямы. Но это огромный шаг вперед, можно сказать, в Европу. В своей книге «Внутренний Замок» Св.Тереза Авильская описывает душу как замок, в котором душа перемещается из комнаты в комнату, приближаясь к Богу. Таких комнат она выделяет шесть (кажется). А про тертью она пишет, что там душа начинает замечать, что у нее в комнате безпорядок. Тут я со Святой полностью согласна: потребность отделить себя от мусора – важный шаг в формировании личности, по-моему.

Мы не успели на встречу с Гарбузюками в воскресенье, как планировали. Мы их догнали в понедельник вечером. Нас встретил теплый прием, уха и обещание отдыха. Уха была вкусной, а отдыха не последовало. Вместо этого наступила жара. Она выпивала все силы, мы ползли медленно, и времени для дневок не осталось.

Завхоз зверствовал: заставлял есть вермишель с тушенкой, гонял дежурных в хвост и в гриву. Попытки Мирослава разнообразить наше меню при помощи рыбалки не увенчались особым успехом: в такую жару рыба ленилась открывать рот, чтобы глотать наживку. На наших глазах мужик поймал руками полуторакилограмового ляща, как он сказал: «За Зябры!»

Кроме того, наши супутники интересовались историческо-культурными достопримечательностями. Из таковых на нашем пути оказалась усадьба-музей семьи Капнистов в с. Малая Обуховка, и Великие Сорочинцы – резиденция гетьмана Данилы Апостола, сотня Миргородского полка, и, конечно, Гоголевские места.

Полтавщина – это щедрые земли, яйца по 8 гр. десяток, гуси и коровы – довольные и толстые. И такие-же люди. Славик сказал: «Зоя! Ты посмотри, какие здесь женщины!!!» Женщины там, и вправду, обращают на себя внимание округлыми и крупными формами. При изрядной упитанности, не теряют подвижности, энергии и веселого расположения духа. А глядя на мужиков, понимаешь, с кого Гоголь писал Тараса Бульбу.

Речь круглая, чистая, природная, как жизнь. А львовян наших в Сорочинцах сразу расшифровали по акценту.

Река продолжала быть быстрой почти до самих Сорочинец. В некоторых местах русло почти полностью перекрыто упавшими деревьями. Приходилось маневрировать, выходить и перетаскивать байдарки. А иногда Володя доставал мачете и со зверским выражением лица прорубал пролом в ветках. Все помогали друг другу, и это было приятно.

Жара все больше давала о себе знать. Некоторые очень страдали от головной боли. И снова сильне помогали слабым.

Отмечали день рожденья Демьянчика. Пекли мясо на углях и ели булочки с шоколадом.

Неприятное наблюдение: из-за того, что запустили ГЭС в Сорочинцах и Шишаках, уревень воды сильно поднялся, затопило большие участки леса. Деньги за электричество идут в чей-то карман, а природа портится навсегда. В Шишаках встретили роssиян, которые продолжают приезжать сюда на отдых.

В Яреськах – конец путешествия. Я никогда в жизни так не уставала. Жара уступила место тучам. Дождь начался, корда мы уже собрали байдарки и сложили вещи. Потом долго ждали поезда. Тепло попрощались и разошлись по своїм вагонам.

До нових встреч!

Зоя Серебровська

 

Друга розповідь від Ані Волинської

 

 

БАЙДАРКИ РІЧКА ПСЕЛ

 ГАДЯЧ (МАЛІ  БУДИЩА) — ЯРЕСЬКИ

 

 

5 екіпажів зі Львова + 1 з Коростеня

9.07 поїзд Львів-Харків о  16.40 зі Львова, 10.07 о 7.03 в Миргороді. Нас  10. Закупи.  Замовленим бусиком з причепом  поганою дорогою ледве до 12 год. втрапляєм до річки у с. Малі Будища. Зібрались, але довелось перечекати грозу. О 16 вийшли. Течія повільна. Через годину пляж на л.б., старезні осокори,під ними столи, лавки.  Стаєм на ніч. Ввечері Мирослав Волинський з високого берега зловив сома на 2 кг, шуганув за ним з кручі, ледь витяг  того сома, а ми ледь витягли Мирослава, який, вибираючись на крутий берег пожбурив сомом тим у Майю, не поцілив, але тапками попав).

11.07 на Полтавщині ранок настає відчутно швидше. Милуємось рибалочками (зимородками). Вийшли о 10.30. Чудові стоянки кожні 30 хв. Є гарна течія. Воду набирали у с. Соснівка (2 види води). Міст на Сари легко пройшли. О 14.30 перекус десь на околиці Сар у чиїйсь альтанці. З 15 до 17 у річці повно колод у воді, яких зовсім не видно, дехто на них засідає, доводиться стягувати за чалку. Чути крики журавлів. Виходів на берег практично нема. Аж врешті при повороті на пр.б. піщаний пляж. Причалюєм 17.15. Варимо юшку з сома. О 21 нас наздоганяє і приєднується байдарка,  екіпаж якої йшов аж від Сум (сімейна пара з Коростеня і троє дітей!) Щодо річки — чиста, глибока, прозора, хоча вода темного кольору, багато поворотів. Річка змінюється: то хащі, то простори, то йде через ліс.

12.07. Вийшли о 9.30. Дерево повалене перекрило всю річку. Підпиляли гілку, провели. 10.30 дерев’яний міст. Це с. Рашівка, похід по воду на правий берег через міст. У селі безлюддя (тільки лелеки-рашисти). Під мостом проходили в самому куті біля л.б ( 1 колода стирчить,       1 притоплена).  11.30 нарешті далі йдем. Знову колоди у воді, багато топляків. 0 13 перекус перед с. Лисівка. Устим на мотоциклі по хліб. 14.30 далі, знов повно великих дерев у воді.  О 15 автомобільний міст. О 15.30 завал через усю річку, зліва причалювали, екіпажі на краєчок берега виходили, байдарки протягували через верболіз. А через 10 хв. новий завал, на щастя під правим берегом арка з гілок, проходять байдарки. О 17 стали, пляж на л. б., 3 км до с. Лютеньки. Столи і лавки під дубами, гарно.

13.07. Кава о 7, без сніданку о 9 вперед (бо спека вже!) Навколо с. Лютеньки ще декілька місць для стоянок. 9.45 завал-дерево через усю річку, «вишиваючи» ледь втиснулись під лів. берегом. 10.10 маленький приватний пляж по пр. б., в глибині видно хати, але який це населений пункт? Береги неприступні, джунглі. 10.45 стаєм у Малій Обухівці варити, нарешті, сніданок. 13.10 вперед. Знов береги «безвихідні». О 14 автомобільний міст. Перед ним, за ним виходу не бачимо. А трохи згодом  пляж. Це Велика Обухівка. Екскурсія у музей родини Капністів та до могил на місці маєтку. Аж о 17.30 вирушили далі, о 18.15 на пр. б.   гарна стоянка під осокором. Вночі сомик малий  на жабу піймався і у вершу теж сомик заплив.

14.07. випливли о 9.45. Ліс, виходів нема зовсім. Течіїї теж нема.  10.30  на пр.б. невеликий пляж, лавочка у воді, від неї сходи на берег, а там «бенкетний зал», всі умови для відпочинку. Декілька таких місць упорядкував місцевий підприємець с. Савинці і голова сільради, подяка! Тут ми перечекуємо спеку (+ 38) і о 16,  значно набравши вагу після  юшки, макаронів та млинців, ледь рушаємо далі. Після двох гарних місць для стоянок  наступні півгодини виходів нема. 16.45 с. Савинці, автомобільний міст, багато гарних пляжів до 17.15. О 18.45 зупинились на ніч перед В.Сорочинцями на пр. б., на затопленому пляжі, на лузі без кущів (а через 50 метрів згодом виявили ідеальну бухточку і берег для стоянки).

15.07 спека з 7   ранку. Вийшли о 9. Одна година до греблі в Сорочинцях (був шнур через річку). По пр.. березі неможливо обносити, бо обгороджені приватні володіння, отже, довгий обнос по лів.бер. аж до пляжу. Байдарки трохи менше несли, у кущах знайшовся спуск на воду. Обнесли до  11 год., тоді перепливли на пр. б. і стали перед мостом на пляжі невеликому. У Сорочинцях відвідали музеї Гоголя та етнографічний, знайшли перед церквою руїни будівлі з підземним ходом. Неймовірно вразив храм з унікальним вівтарем. Вдячні за розповідь о. Івану. О 17.30, збагачені духовно, знову на весла і через 30 хв., ще на виду у Сорочинців, стали табором, бо не терпілося нарешті почати святкувати 8-ий День народження Дем’яна Федорука.

16.07 вийшли о 10 год. Протягом наступних 30 хв виходи є, далі щораз гірше. 11.15 так звані Кургани (крутий пр. берег, пісок, сосни). Накупались і на той бік подались, хто байдарками, а жіноча частина команди вплав.  Там готували обід і ховались від спеки. О        15.45 продовжили маршрут, через півгодини запливли у мальовничу річечку Грунь-Ташань, володіння бобрів. О 16.30 минаємо гарний пляж на лів.березі і не підозрюєм, що за поворотом річка перекрита деревом. Щастить «двійкам» ледь вписатись між гіллям зліва-направо, але байдарка-трійка засідає  надовго. О 16.50 на л. б. гарна жовта бухточка, де нас охопив масовий порив миття голів. О 17.15 далі, проходимо старий автомобільний міст. О 17.45   остання придатна для стоянки місцина, бо далі кручі, високі, жовті (Покровське –Куйбишеве). Дістала стояча вода, хащі, неприступні береги. 45 хвилин нема виходів. 18.45 міст. Місця  біля Баранівки зайняті, причалюєм на пр.березі о 19.20.

17.07  Спека вже о 6.30. Вийшли о 8.30 (рекорд!) 45 хвилин нема виходів, хащі затоплені, аж до 9.40. о 10.15 залізні конструкції недобудованого мосту, жахливий вид затопленого лісу обабіч річки. З 10.30 декілька виходів, далі знову нема. Міст автом. О 11 год, біля   нього на л.б. пляж. Далі виходи то є, то нема. 11.45 гребля (Шишаки), обнос по л. б., недалеко, на пляж.  О 13 далі, забули набрати питної води. Тому ледь знайшли,  там де укріплений пр. берег,  "Тутчину криницю" зі смачною водою, довго набирали. Річка, нарешті, жива, течія радує. Але знов довго нема виходів, йдемо під високою кручею (л.б.) Зупиняємось о 15.30 на пр. б., де річкове роздоріжжя, старі русла (майже навпроти цукрового заводу у Яреськах). Стоянка тільки для човнів (підходів з суші нема), тому, коли приїжджають гості з Полтави, транспортуємо їх байдарками у наш табір.

18.07 вийшли об 11.30, з наближенням до Яресьок пляжів все більше. Особливо вразило місце, засаджене чорнобривцями, на лів. березі. Купаємось. Здалеку лякає грім, робим заключний ривок і о  13.30 закінчуєм маршрут за автомобільним мостом.  Тільки встигли зібрати байдарки, як небо взялось пухирцями стального кольору, вірна ознака шквалу. Пережили справжню бурю, на щастя, блискавки обминули.  До вокзалу виявилось аж 6 км, тому речі (і себе) перевозимо машиною. Нічна погрузка за 2 хвилини у 13 вагон швидкого поїзду Харків-Львів словами не описується. (Машиніста попередили!!!) Дякувати Богу, всі живі-здорові, у Львові о 15 год. Хай щастить нам у нових походах!

Розповідь третя -- Олеся Федорука

про Великі Сорочинці

 

«Немає в українському живопису того часу більш монументальних ікон, які захоплюють декоративною красою яскравих кольорів, гранично насичених тонів – червоних, зелених, охристих і коричневих, – як немає в монументально-декоративному мистецтві з’єднання трьої іконостасів в єдину композицію з таким складним ідейно-образним змістом», – так написав незабутній Григорій Никонович Логвин про іконостас Спасо-Преображенської церкви у Великих Сорочинцях. Архітектура українського бароко ...першої третини 18 ст. - церкву фундував Данило Апостол, де знаходиться його та дружини Уляни усипальниця. Недавно вдалося побувати тут (у товаристві Volodymyr Harbuzyuk Maya Harbuzyuk Юліан Каліцінський Ustym Fedoruk Zoya Serebrovska Inwar Andrushko Волинський Мирослав і ще багатьох інших, а також мого Дем"янчика, який саме мав уродини), і отець Іван люб’язно відкрив нам двері храму. Це треба бачити! Репродукції, як завжди буває, не передають і малої долі тої краси і величі, яка вона є в дійсності. Філігранна різьба і неповторні ікони, зокрема св. Данила та св. Уляни, яким надано портретні риси подружжя Апостолів. Унікальний іконостас, який немає аналогів в Україні. 23 метри у довжину і 17 у висоту! І уявіть собі, дорогі друзі, ця краса на очах руйнується! Тут подаю тільки декілька знімків, які демонструють стан ікон. Втрачений шар уже не можливо відновити! Але решту ще можна спасти. Терміново необхідна фахова експертиза із залученням найкращих спеціалістів. Мистецтвознавці і реставратори не раз били на сполох – і в 1990-х, і в 2000-х, але віз і досі там. Міністерство культури чи хто там. Агов! На біса ви потрібні, якщо втрачаємо ТАКУ пам’ятку!

Коли іти від Спасо-Перображенської церкви у бік центру села, ліворуч буде пустир. Колись це територія кістково-туберкульозного санаторію. І раптом посеред буйної зелені ти бачиш дивовижну споруду початку 18 століття. Таке враження, що вона зовсім нічия і нікому непотрібна. Вхід зовсім вільний, жодних дверей, заходиш - ідеш у підземелля. Десятки метрів ходів, викладені цеглою високі хрещаті склепіння, глибокі арочні ніші по боках...

Цегла 18 століття валяється під ногами. Казали місцеві, звідси починався підземний хід за містечко, але більше схоже на полкову пивницю абощо. У будь-якому разі споруда унікальна, і ще й тим, що вона світська, а таких споруд на Лівобережній Україні козацької доби збереглися лічені одинці. Жодного охоронного знаку. Якщо комусь завтра заманеться її розібрати, ніхто і не зауважить. Існує такий собі «Перелік об'єктів культурної спадщини у Полтавській області», документований, коли і ким ці об’єкти внесено до переліку. Наприклад, занесено туди будинок, де 1921-го року виступав Г. Петровський. А цього будинку 18 століття немає. Річ просто незбагненна!